— А ви як гадаєте? Ви під наглядом поліції. І мені видали постанову прокурора. Одне слово, ви не лише в лікарні, а й у в’язниці, то вам бодай тут дадуть відпочити сьогодні вночі. До речі, як ви почуваєтеся?
Нарцис відповів не відразу. Удалині пролунало квиління сирени — може, швидкої, а може, поліційного авто…
— У мене… ну, всеньке тіло корчить…
— Вони вас відлупцювали, — довірливим тоном сказав йому лікар. — Але ви міцний чолов’яга!
Нарцис показав на апарат.
— Це знімки жертви?
— Не було ніяких жертв. Тільки ви.
— Я ж забив двох людей.
— Помиляєтеся. Там не знайшли трупів. Скільки я знаю, затримали якусь жінку. Здається, поліцайку з Бордо. Подуріли просто!
Він знову згадав подробиці того епізоду. Постріли. Удари ножем. Галас юрби. Квиління сирен. Але куди ж поділися обидва зарізяки? Його жертви?
Він звівся на ліктя і показав на апарат.
— Якщо нема трупа, хто ж тоді на знімку з кулею в голові?
— Це ви.
Нарцис безсило відкинувся на подушку. Брязнули кайдани.
— Це ваші рентґенівські знімки. Ми зробили їх одразу, як ви до нас потрапили.
Лікар наклав Нарцисові на ліву руку антисептичну пов’язку.
— Я дам вам знеболювальне. І вам полегшає.
Нарцис і не поворухнувся. Хоч це дивно було, гострий дух ліків подіяв на нього заспокійливо й підбадьорливо. Від страшенної жароти в нього виникло таке враження, наче всі його органи стали розпеченим камінням. Біла тінь кулі тривожно і чітко відбилася на склі.