Прибиральниця вже трохи оговталася.

— А ви? — насупившись, запитала вона.

— Я? Я роблю за вас вашу роботу! У сто тринадцятій палаті у пацієнтки блювота! Вона замурзала не лише палату, а й мого халата! Я десять хвилин дзвонив, і ніхто й не подумав прийти! Глядіть, це вам так не обійдеться!

— Але я зобов’язана прибирати тільки по коридорах, я… — пробурмотіла негритянка.

Нарцис узяв із полиці ганчірку для підлоги, кинув їй.

— Чистота в лікарні — це ваш обов’язок! Негайно йдіть до сто тринадцятої!

І, сказавши те, рішуче попрямував до дверей, відіпхнувши прибиральницю. Він простував коридором, на ходу застібаючи халата, і спиною відчував її погляд. Ще кілька кроків, і буде зрозуміло, чи вдався йому той маневр.

— Пане лікарю!

Він обернувся. Серце гупало, мало не вискакуючи з грудей.

— Ви ось забули…

Вона простягала йому аркуша з висновком, що його він поклав на стоса простирадл. Він повернувся й усміхнувся їй.

— Дякую. І до праці!

Потім рішуче попрямував звідти. Почувши, як забряжчало відро і рипнув візок, який покотився до сто тринадцятої палати, він зрозумів, що переміг.

Звернувши ліворуч, він почав спускатися східцями.

Сьома лінія метро проходила Дев’ятим, Десятим і Дев’ятнадцятим округом. Це йому і потрібно було. Десь у районі станцій «Шато-Ландо» чи «Кріме» обов’язково знайдеться якийсь готель. Пора розкішного життя минула. Утім, йому не буде чим заплатити навіть за комірку в найгіршому готелі. Він і в метро проскочив, переплигнувши турнікета.

Чекаючи на потяг у напрямку станції «Ла-Курнев», він не сів, а впав на лаву. Почуття полегшення, що він відчував, не могло здолати страшенної втоми. Препарат уже діяв, його змагало нездоланне бажання звести повіки, що були неначе з олова. Руки й ноги теж поважчали…

Із Отель-Дьє він вийшов без перепон, крокуючи рішучою ходою і вдаючи, ніби уважно вивчає аркуша з медичним висновком. Він вчасно збагнув, що найліпше буде покинути цю в’язницю через головний вхід. Так він і вчинив. Заклопотано пройшов через хол приймального покою, вийшов надвір і завернув ліворуч, до майдану перед собором Паризької Божої Матері. Там він тихенько скинув халата і разом із тим аркушем кинув його до смітниці. Острів Святого Людовіка. Вулиця Клуатр.

Поминувши набережну Бурбон і набережну Анжу, він дійшов до мосту Сюллі. Пройшов його і тут, на правому березі, пірнув у метро «Сюллі-Морлан».

На платформі панував мертвий спокій. Під склепінням метро тхнуло смаленою гумою. Він дійшов висновку, що його втечі ще не помітили. Париж спав і ні про що не турбувався. Париж геть не знав, що зарізяка, який ізсунувся з глузду на міфології, знову на волі.