Звільнившись від кайданів, Анаїс кивнула на рентґенівські знімки.
— Це зображення вбивства, що сталося в Парижі. Жертва — волоцюга або жебрак.
— Хотілося б почути від вас те, чого я не знаю.
— Убивство скоїли до весни 2009 року.
— Чому ви так певні цього?
— Картини написані у травні чи в червні 2009 року.
Майор поворухнувся. Розправив широкі плечі й поклав перед собою долоні, наче готувався до сутички. Анаїс помітила в нього на підмізинному пальці товсту золоту обручку. Він весь час крутив її, чи то демонструючи трофей, чи то намагаючись позбутися нестерпного тягаря.
— Що ви знаєте про цю справу?
— А що ви можете мені запропонувати?
Соліна посміхнувся і знову крутонув обручку.
— Ви не в тому становищі, капітане, щоб торгуватися зі мною. Я розмовляв із суддею. Можна сказати лиш одне: ви добряче влипли.
— А я всеньке моє життя тільки те й роблю, що шукаю компромісів зі злочинцями. Та й, здається мені, ви могли б трохи докласти зусиль у цьому напрямку. Я ваша колега і володію надзвичайно важливою інформацією про цю справу.
Він покрутив головою. Здається, йому подобалося, що Анаїс не здається.
— І які будуть ваші умови?
— Я сповіщаю вам усе, що відомо мені про цю справу, в обмін на негайне звільнення.
— А більше нічого не хочете?
— Гаразд. Нехай буде умовне покарання.
Соліна розгорнув теку з протоколами допитів. Тека була тоненька.