На тумбочці лежав блокнот із логотипом готелю «Ексцельсіор» і олівець. Він нотував прізвища, назви міст і номери телефонів. У столичному департаменті таких компаній було десь із десяток. Міста, де вони працювали, розташовані довкола Парижа — Іврі-сюр-Сен, Бобіньї, Трап, Аньєр, Фонтене-су-Буа…

Нарцис набрав першого номера у списку. Сказав, що він мистець і хотів би замовити деякі матеріали у виробника. Комерційний директор компанії «Прошимі» чемно пояснив йому, що його компанія виробляє мастики, лаки, промислові барвники, лінолеум тощо. І не має нічого спільного з мистцями. І порадив звернутися до спеціалізованих фірм — «Олд Голланд», «Сенельє», «Талан», «Лефран-Буржуа»…

Нарцис подякував розмовникові й повісив слухавку. Набрав номер фірми «Сі-Ді-Сі — лаки і фарби» в Бобіньї. Там йому сказали те саме. «Компра» — металопластики. Та сама відповідь. Нові назви, нові голоси. Щоразу він просив його з’єднати з комерційним директором. І щоразу чув ту саму відмову. Спробуйте звернутися до компаній, що торгують літрами, а не тоннами.

Він дістався до сьомої фірми у списку. Потроху його охоплювало відчуття, що все це марно, а попереду його чекають лише довгі години відчаю. Аж його черговий співрозмовник, представник фірми «КТЕР», що постачала гуртові партії олив, раптом запитав:

— Арно, це ти?

Нарцис не розгубився і відказав:

— Авжеж, це я.

— Боже мій, де це тебе носило?

Потер перенісся, сподіваючись, що голос звучатиме не так гугняво, і мало не зойкнув від гострого болю.

— Я їздив у справах, — пробурмотів він.

— Якийсь дивний у тебе голос… Насилу впізнав тебе.

— Нежить.

— Не покинув писати?

— Ні.

Нарцис опустив очі: рука, що тримала слухавку, тремтіла. У голові було чистісіньке сум’яття думок. Що це, диво чи помилка? Невже цей чоловік звертається до одної з його передніших особистостей?

— Ти що хочеш? Замовлення зробити?

— Авжеж.

— Як завжди?

— Так.

— Зачекай хвилю. Завантажу файл.