— Оце я і називаю «шило в сраці».

— І треба поквапитися, а то мені воно боком вилізе.

Він знову всміхнувся.

— А ти що встиг? — запитала вона.

Соліна нерішуче скривився. І знову заходився смикати обручку.

— Та нічого. З’ясував, правда, що та невідома утоплениця — справді Медіна Малауї. Ми взяли зразки ДНК в її помешканні..

— Ви її ексгумуєте?

— А нащо? Про неї ліпше забути. Що ж до її справ за життя, то тут результати нульові.

— Ви з’ясували її останні контакти?

— Ми навіть не певні, якого дня вона зникла. А вдома в неї не було ні нотатника, ні ноутбука. Їх чи то Януш забрав, чи ще хтось до нього.

— А деталізація її дзвінків?

— Буде незабаром. Та щось підказує мені, що для клієнтів у неї був інший номер.

— Банківські рахунки?

— Та теж нічого. Повіям платять готівкою.

— Сусідів опитали?

— У неї у кварталі воно нічого не дало. Ніхто її не бачив. Вона провадила нічний спосіб життя.

— Таж вона ще навчалася.

— Певно, клієнти частіше бачили її голу сраку, ніж викладачі — її золотаві коси.

Брутальність лисаня дратувала її, та в поліції, як і в житті, близьких не обирають.

— А сутенер, клієнтура?