— Ми з Андреа так хвилювалися про тебе. Ми намагалися допомогти.

На іншому боці кімнати Массе вигукнув гортанним ревом, а потім його напружене дихання зупинилося. Бакстер стривожено глянула на нього, а на обличчі Вульфа промайнуло сподівання.

За кілька секунд Массе голосно бризнув слиною, і дихання відновилося.

— От же лайно, — прошепотів Вульф.

Бакстер несхвально глянула на нього.

— Про що ти тільки думала, коли прийшла сюди сама? — запитав Вульф.

У його голосі була суміш турботи, гніву та лише натяк на захоплення.

— Намагалася врятувати тебе, — прошепотіла Бакстер. — Думала, що можу переконати тебе до того, як ти накладеш на себе руки.

— І чим це обернулося для тебе?

— Не надто добре, — усміхнулася вона.

Відколи Бакстер лягла, то трохи зміцніла.

— Чисто! — відлунням відбився грубий голос у Великій залі.

Вона відчувала тупіт черевиків по підлозі і бачила, як Вульф нетерпляче дивиться на відчинені двері.

— Ми тут! — вигукнув він.

Бакстер спало на думку, що він навіть не спробував виправдати свої дії, так само як і не намагався переконати її відпустити його, і не просив підтримати якусь вигадану історію, щоб підтвердити його невинність. Уперше в його житті він насправді взяв на себе відповідальність, замість того, щоб шукати якогось виходу.

— Сюди! — знову вигукнув він.

Бакстер ще раз узяла його за руку, от тільки тепер цього вона й хотіла.

— Ти не кинув мене, — сказала вона, посміхнувшись.

— Мало не кинув, — посміхнувся він.

— Але таки ж не зробив цього. Я знала, що не зробиш.