Він притиснув пальця їй до вуст, знічений тим, що загнав її в глухий кут. А ще засоромлений, тому що, відверто кажучи, не він заплатив за свою квартиру, це його батько купив її для нього. А Черрі запропонувала йому половину, а може, і більше своєї зарплатні на посаді, для якої вона надто кмітлива, та ще й до того ж така робота їй не до вподоби.

— Не хочу більше й чути про це. А зараз до справи. Що це буде за компанія?

Черрі мовчала.

— Ти впевнений?

— Так. А тепер годі, розказуй.

— Що ж, іще трохи зарано, але з моїм знанням нерухомості… До того ж я й досі думаю, де взяти гроші для старту.

— Я інвестую в тебе.

— Справді?

— Звісно.

Вона ввічливо всміхнулася. Даніель почав гребти назад. Між ними запала тиша.

Він відчув, що повинен порушити її.

— Про що думаєш?

— А раптом… ну, знаєш… А раптом гроші стануть між нами?

— Чому б це мало статися? Гаразд, гаразд, я знаю, що таке вже траплялося… Але тепер ми знаємо, що можемо з цим упоратися. — Він глянув на неї й зрозумів, про що вона думала.

— Справа не лише в нас. Вона вважає це причиною, чому я з тобою.

— Це нас не стосується.

— Стосується. Я ніколи не стану такою ж багатою, як ти, і тобі це відомо. Ми завжди будемо різними. Якщо ми будемо жити так, як ти звик, то ти завжди платитимеш більше, ніж я. Інколи з цим буде важко миритися, не звертати уваги. Ти ж знаєш, у мене є гордість, — засмучена, Черрі дивилася на берег.

Даніель припинив гребти й сів нижче в човні.

— Усе гаразд.

— Мені хотілося б купити оце й он те теж, але я не можу. Бо це просто так. І якщо це тебе непокоїть, так і скажи.