Якоїсь миті Черрі усвідомила, що їде Кройдоном, і подумала про те, що влаштує матері сюрприз. Вона зайшла до квартири, і їй стало цікаво, скільки ж часу знадобиться Венді для того, щоб помітити зміни.

Венді, дуже не звикла до несподіваних візитів, була переконана, що щось сталося, тож зрештою Черрі показала їй обручку лише для того, щоб вона заткнулася, і це зіпсувало її план перевірити, через який час Венді помітить на її пальці камінь за десять тисяч фунтів.

— О Боже, — вигукнула Венді й схопила її за руку. — Невже справжній?

— Ну, звісно ж.

— Ти… — обличчя Венді засяяло, Черрі всміхнулася й ухилилася від наступного поцілунку.

— Мої вітання! — Венді закрила рота рукою, в очах блискотіли сльози щастя. — Подумати лишень, моя дівчинка виходить заміж… О, Черрі, за Даніеля. Він такий милий… відвертий, дуже мені сподобався. Це як у казці. Як ті Кетрін та Вільям. Мені доведеться купити десь відповідну сукню, можливо, навіть у «Дизайнерів у Дегемгамс» абощо…

Повертаючись додому, Черрі проїжджала повз численні місця, де раніше так часто бувала, котрі приносили їй лише сором чи страх. Ресторан, у якому вона працювала, школа. Вони більше нічого для неї не означали. Тепер вона була іншою людиною, кращою, і вони вже ніколи не зможуть їй зашкодити. Коли Черрі зуміла від них утекти, то відчула нову свободу, і це окриляло.

Вона повернулася майже о другій, усе ще в стані ейфорії. А коли проходила повз стіл портьє, він гукнув її:

— Ти сама, люба?

— Так. Даніель на роботі.

Він встав з-за столу й зник у кімнаті позаду, вигукуючи через плече:

— Тоді це все пояснює.

Черрі ліниво думала, по що ж він пішов, аж раптом поглядом зачепилася за конверт у маленькій комірці, яка — Черрі про це знала — була призначена для зареєстрованої пошти, яку портьє отримував для мешканців. Лист був підписаний від руки й адресований Даніелю. Вона вже було збиралася вигукнути, чи хоче він, щоб вона забрала пошту, коли впізнала почерк. Лаура. Навіть не роздумуючи, вона витягла його й сховала в сумочку за мить до того, як портьє повернувся з великим букетом квітів.

— Хіба що в тебе з’явився ще один прихильник.

— Вони прекрасні! — Вона прочитала картку, прикріплену до обгортки.

«Моїй нареченій у перший день наших заручин».

— Так, обручка й досі сліпить мене, — пожартував портьє, прикриваючи очі від пальця Черрі.

Повернувшись до квартири, Черрі сіла на лимонний диван і витягла листа. Вона потримала його якусь мить, розмірковуючи. Це, імовірно, були сповнені патетикою благання, але їй спало на думку, що в листі могло бути ще більше гидоти проти неї, а Черрі не могла дозволити, щоб щось зіпсувало заручини. Вона вже натякнула, що хотіла б відсвяткувати весілля взимку, і вони з Даніелем планували одружитися десь у січні, адже вона була переконана, що це варто зробити якомога скоріше. Звісно ж, існувала ще перепона на ім’я Лаура, і попри всі протести Даніеля, що це він вирішує, що йому робити з власним життям, Черрі трохи непокоїло те, що Лаура продовжуватиме пхати носа в їхні справи, а це означало й листи, адресовані Даніелеві, щоб очорнити її ім’я.