— Вибач, Черрі.

Вона розвернулася до нього й коротко всміхнулася. Дозволила взяти себе за руки.

— Звісно ж, ми завжди можемо переїхати до Кройдона.

Він засміявся.

— Це мене не непокоїть.

Вона скривилася.

— А мене так.

Він засміявся знову.

— Я боюся того, що вона зробить, — тихо промовила Черрі, — боюся втратити тебе.

Вона говорила так тихо, наче готова була піти, і він відчув несподіване несамовите бажання боротися за неї. А ще страх. Він зрозумів, що впустив щось токсичне туди, що було тільки їхнім: їхній простір, їхнє кохання, а тому розізлився на самого себе, що дозволив материним словам так на себе вплинути. Даніель ніколи не був такий щасливий, а якщо не буде обережний, то відштовхне Черрі. А потім він зрозумів, що не зможе довго витримувати постійне несхвалення матері, її переконливі суперечки. Це як виривати зуб: чим більше ти думаєш про це, тим гіршим усе здається. Для його матері буде краще, якщо він розбереться з усім. Одним коротким, раптовим ривком.

— Виходь за мене.

Черрі була така шокована, що її вираз обличчя змусив Даніеля розсміятися. Потім, у спалаху паніки, він зрозумів, що вона могла сказати «ні». Тому став на одне коліно — човен загрозливо захитався — і взяв її за руку, а вона захихотіла й скрикнула:

— Ти перекинеш нас!

— Вийдеш за мене?

Вона знову засміялася, і її обличчя осяяла радість.

— Так!

44

44