Якийсь час повагавшись, Даніель пішов за нею до спальні.

— Усе гаразд?

Черрі стягнула панчохи й кинула їх на підлогу. Лягла на ліжко.

— Добре.

— З твоєю мамою все добре?

— Так, вона в порядку.

Було очевидно, що вона намагалася відмахнутися. Він не знав, як почати розмову про те, що розповів вантажник, і підсвідомо розумів, що нічого хорошого з цього не вийде.

— Не схоже, що все гаразд, — обережно промовив він.

— Чесно, усе добре. Звичайний головний біль.

— Я скажу Вілові, що не зможу піти з ним. Щось придумаю…

— Ні, іди. — Вона перекотилася на ліжку, усміхаючись йому. — Вибач, це був довгий день, ось і все. Але ти йди, — квапливо додала вона. — Думаю, мені просто потрібно раніше лягти спати, — і, цнотливо чмокнувши його в губи, жестом показала, щоб він ішов.

Даніель більше не намагався знайти, як улестити її, і пішов разом із Вілом до японського ресторану, сказавши, що в Черрі мігрень. Це була напівщира брехня, тому Даніелю здалося, що Віл уже пожалкував, що попросив його кудись вийти. Даніель відмахнувся від його запитань про «а там усе було гаразд» і розмірковував над тим, щоб зателефонувати Черрі, але подумав, що вона могла заснути. Коли він повернувся близько десятої, так і було.

І зараз вона теж спала. Він іще раз глянув на її прекрасне обличчя, темні вії, що прикривали очі, і вирішив, що поцілунок міг її розбудити. Потім згріб Руфуса, котрий скавчав позаду, бо разом зі звичкою гризти будь-яке взуття, яке перебувало менш ніж у метрі над підлогою, він любив заскакувати на ліжко й лизати обличчя, зачинив двері до кімнати й пішов на роботу.

Черрі прокинулася о восьмій тридцять. Її увага була розсіяна, наче кімнатою літала муха, а затихнувши, щойно ти за неї забував, починала дзижчати знову. А потім вона все згадала. Учора ввечері вона поводилася безглуздо, і зараз зіщулилася, подумавши про те нікчемне виправдання, яке вона вигадала для Даніелевого приятеля на ім’я Віл. Вона вже зустрічалася з ним кілька разів раніше, багато місяців тому. Він був нормальний, хоча й трохи самозакоханий, а ця риса Черрі дратувала. Проте це її не виправдовувало, вона мусила бути привітною й повечеряти з ними обома. Через те, що вона так учинила, між ними з Даніелем виникло певне напруження, і вона хотіла б усе виправити, однак могла думати лише про матір і те, що сталося вчора.

Несподівано Черрі скорчилася від тугого клубка болю й відчуття провини. Вона образила свою маму. Її гризли докори сумління, але вона розлючено думала про те, як сильно Венді помилялася щодо причин того, чому вона була з Даніелем. Черрі кохала його. А те, що він виявився казково багатим, — везіння чистої води. Везіння, до якого вона доклала руку, адже хтось відомий колись сказав, що наше щастя в наших руках. Черрі здригнулася, знову прокрутивши події в голові. Той огидний факт, що вона соромилася власної матері й що так довго намагалася приховати, розкрився через Лауру, бо це вона розповіла її мамі всю ту маячню, образливу для неї маячню. Усередині Черрі знову піднялася хвиля гніву. Господи, як же вона ненавиділа її!