Лаура почула, як на килимок перед дверима впала пошта. Як і завжди, вона підійшла до неї з якоюсь тривогою, але все виглядало цілком звичайно. Купа звітів, розбавлена кількома непотрібними брошурами про продаж кашемірових светрів та закордонні інвестиції. Вона перебрала пошту й зупинилася на дорогому кремовому конверті з якимись паперами всередині. У двері подзвонили. Перш ніж відчинити, вона визирнула з вікна в коридорі, наче якась літня сором’язлива леді. Виявилося, що це прийшли будівельники оглянути тріснуте скло. Вона приготувала їм по чашці чаю, поки вони запевняли її, що отримають нове до кінця дня й сподіваються, що зможуть прийти завтра. Щойно вони вийшли до саду, Лаура забрала свою пошту до вітальні. Спершу відкрила товстий конверт.

Шановна місіс Кавендіш!

Пишу Вам за дорученням свого клієнта Говарда Кавендіша. Йому здається, що, відколи він уперше порушив питання розлучення з Вами, минуло вже вдосталь часу, однак мій клієнт так і не отримав жодної кореспонденції з деталями Ваших вимог, щоб мати змогу почати розгляд справи. Він і досі дуже прихильний до Вас, адже більше зацікавлений у цьому, ніж Ви, однак Ви маєте повідомити про свої вимоги впродовж чотирнадцяти днів, інакше я буду обмежений файлом петицій до суду. Щоб полегшити судовий процес, рекомендую Вам саме так і зробити, якщо не зробили цього досі. Це Вам моя незалежна юридична порада.

З нетерпінням чекатиму на звістки від Вас із приводу цієї справи.

З повагою

Аластер Ллойдз-Едвардз

Лаура кинула листа на кавовий столик. Яка в біса різниця? Кому яке діло до того, хто з ким розлучається? Стосунки закінчилися, і здавалося, ніхто не помітив чи не подумав, що це могло бути важливим. Або, може, і не було. Не для Говарда точно завдяки Маріанні. Можливо, її шлюб нічого не важив для нього роками. Несподівано вона відчула, що виснажена, і зрозуміла, що не відповідатиме. Так само вона більше не виходила на роботу, туманно розуміючи, що це годуватиме амбіції Черрі щодо неї. Відколи її серіал скасували, Лаура втратила всю свою енергію. Вона погано спала вночі, шкіра була бліда, а під очима з’явилися темні кола. Жінка боялася виходити надвір. Їжу їй доставляли із супермаркету. А коли на килимок падала пошта, це лякало її й Лаура підходила до дверей, як нажахана тварина, боячись того, що там може бути. А потім ще й нічний візит Черрі. Лаура думала про те, як довго вона там стояла, чого шукала й що планувала. Коли Іззі вперше подзвонила, щоб перевірити, чи все гаразд, то так розізлилася, що погрожувала подзвонити в поліцію тієї ж миті, але Лаура знала, що вже дістала від них відповідь. Поліція нічим не могла їй зарадити, допоки Черрі не зробить першого кроку. Лаура зрозуміла, що чекала. Чекала, доки щось трапиться, і це очікування повільно душило її.