— Добре. Тепер іди додому й відпочинь. У тебе виснажений вигляд.

Лаура пішла й усю дорогу відчувала, що тремтить. Вона була така вдячна, така вдячна, що змогла знову поговорити із сином, і відчула, як сильно вона за ним сумувала. І Венді вийшла на зв’язок. Її тривожило те, що вона йому сказала, але Даніель, здавалося, більше не гнівався на неї, тож, можливо, з її провальної зустрічі щось таки вийшло. Проблема з Черрі була й досі дуже нагальною, але зараз вона відкинула її й зосередилася на маленькому помилуванні. Даніель хотів зустрітися з нею. Можливо, він почав їй вірити.

53

53

Субота, 7 листопада, 22.39

Привіт, мамо, я збираюся заїхати додому переодягтися, а потім, якщо ти й досі хочеш поговорити, я приїду. Якщо ти заснула, не надто засмучуйся, бо я теж дуже втомлений і ми завжди зможемо поговорити завтра. Даю тобі десь півгодини, і, якщо ти мені не передзвониш, я знатиму, що ти пішла спати. Щоб прослухати повідомлення ще раз, натисніть два, щоб зберегти, натисніть…

Вона пропустила дзвінок. Розгнівана на себе, Лаура перевірила, коли прийшло повідомлення. Дякувати Богу, лише двадцять хвилин тому. Вона відразу ж набрала його номер, проклинаючи себе за те, що заснула й не почула телефон. Лаура повернулася з лікарні й намагалася себе чимось зайняти, а потім, коли день тягнувся так довго, вона зрозуміла, що все більше починає непокоїтися. А раптом він передумав? А раптом йому зателефонувала Черрі й він мусив їхати прямо додому? Під кінець вечора вона втомилася відволікати себе читанням, і врешті-решт недосипання впродовж багатьох тижнів узяло гору й вона провалилася в глибокий сон без сновидінь.

Лаура прокинулася на дивані й, прислухаючись, оглянула кімнату. З кожним гудком її серце тонуло все глибше, а потім її переадресувало на жахливий автовідповідач.

— Даніелю, я пропустила твій дзвінок. Я все ще хочу зустрітися. Ти сказав, що й досі будеш на ногах? Будь ласка, приїжджай. Можливо, ти в душі абощо… Дай мені знати. Я чекатиму, тож не хвилюйся про пізній час.

Вона вимкнулася, і несподівано її затопило відчуття ізоляції. Вона глянула на годинник: 22.43. Ще був час. Вона намагалася всадити себе перед телевізором. Через десять хвилин підвелася й зробила собі чашку чаю, поклавши телефон до кишені в штанях, адже не хотіла пропустити ще один дзвінок. Чекаючи, поки закипить чайник, зрозуміла, що Мойсея все ще не було в будинку. Вона відчинила розсувні двері й, стоячи в безпеці, на світлі, усе ще всередині кухні, постукала мисочкою об землю. Він не прибіг. Замість цього вона почула нечіткий, стражденний нявкіт звідкись із глибини саду.