Розмова відбувалася о пів на восьму ранку, і коло дверей Скіпа зібралися ті, хто відчалював на заняття о восьмій. Я угледів Ронні (плюс Ніка Праута, на той час вони стали нерозлучними), Ешлі Райса, Ленні Дорію, Біллі Марчента і ще чотирьох чи п’ятьох. Нейт у майці та піжамних штанях прихилився до дверей 302-ї. На сходовому майданчику спирався на милиці Стоук Джонз. Мабуть, він прямував униз і зупинився послухати суперечку.

Дірка сказав:

— Коли в’єтконгівці заходять у південнов’єтнамське селище, насамперед вони шукають людей з розп’яттям, образком святого Христофора, Дівою Марією чи ще чимось таким. Католиків убивають. Убивають людей, що вірять у Бога. Думаєш, ми повинні стояти осторонь і дозволяти комуністам убивати людей, що вірять у Бога?

— А чому б і ні? — втрутився Стоук зі сходів. — Стояли ж ми осторонь і дозволяли нацистам шість років убивати євреїв. Євреї вірять у Бога, у всякому разі, так я чув.

— Бісів Рви-Рви! — заволав Ронні. — Хто просив тебе вставляти своїх п’ять центів?

Але Стоук Джонз, він же Рви-Рви, вже спускався по сходах. Під лункий стук його милиць мені згадався недавній від’їзд Френка Стюарта.

Дірка знову повернувся до Скіпа, взявшись у боки кулаками. До його білої майки на грудях була пришпилена колекція армійських ідентифікаційних жетонів. Його батько, розповідав нам Дірка, носив їх у Франції і Німеччині. Носив, коли лежав за деревом, ховаючись від кулеметного вогню, який скосив двох з його роти і поранив ще чотирьох. Який стосунок це мало до конфлікту у В’єтнамі, ніхто з нас до ладу не розумів, але ці значки були для Дірки явно важливі, тож ми й не допитувалися. Навіть у Ронні вистачило розуму заткнути пельку.

— Якщо дозволимо їм захопити Південний В’єтнам, вони захоплять Камбоджу. — Дірка обвів очима Скіпа, мене, Ронні — всіх нас. — Потім Лаос. Потім Філіппіни. Одне по одному.

— Якщо вони здатні на таке, то, може, й заслуговують на перемогу, — сказав я.

Дірка отетеріло подивився на мене. Я й сам трішки очманів, але назад своїх слів не забрав.

23

23

Перед канікулами до Дня подяки пройшов ще один раунд заліків, і для юних спудеїв з третього поверху Чемберлена він став катастрофою. Більшість з нас уже зрозуміла, що дострибалася до катастрофи і коїмо щось на зразок групового самогубства. Кербі Макклендон показав свій фокус з нервовим зривом і зник, неначе кролик у циліндрі фокусника. Кенні Остер, що під час ігрових марафонів зазвичай сидів у кутку і колупався в носі, коли не міг вирішити, якою картою ходити, просто дав драла, залишивши на подушці пікову даму, на якій написав: «Я пас». Джордж Лессард приєднався до Стіва Оґґа і Джека Фрейді в Чеді, гуртожитку для розумників.