«Сподіваюся, він когось собі знайде, — майнуло у мене в голові, — тільки щоб не тебе».

Вона прискіпливо оглянула мою машину.

— Окей. Вона потворна і відчайдушно просить миття, та попри все це засіб пересування. Питання: що ми робимо тут, коли я мала б читати оповідання Фленнері О’Коннор?

Я видобув складаний ніж і відкрив.

— У тебе в сумочці є пилочка для нігтів?

— Власне кажучи, є. Ми будемо битися? Номер Два і Номер Шість з’ясовують стосунки на автомобільній стоянці біля котелень?

— Не шкірся. Просто витягни її і йди за мною.

На той момент, коли ми обійшли «універсал», вона вже сміялася, і не сумно, а реготала на всю горлянку. Сміх, який я вперше почув, коли стрічкою конвеєра приїхав збуджений ковбасний чоловічок Скіпа. Вона нарешті втямила, навіщо ми прийшли.

Керол взялася за один бік наліпки, я — за другий, і ми зустрілися на середині. А потім спостерігали, як вітер кружляє клапті на асфальті. Au revoir[43], AuH2O-4-USA. Па-па, Беррі. І ми сміялися. Люди, ми реготали так, що просто не могли зупинитися.

22

22

Кількома днями пізніше мій друг Скіп, що вступив до коледжу з політичною свідомістю молюска, повісив у своїй половині кімнати, яку ділив з Бредом Візерспуном, плакат, на якому був зображений усміхнений бізнесмен у костюмі-трійці. Одну руку бізнесмен простягав для рукостискання. Другу — ховав за спиною, але в ній був затиснутий предмет, з якого поміж його туфлі крапала кров. «ВІЙНА — ВИГІДНИЙ БІЗНЕС. ІНВЕСТУЙ В СВОГО СИНА!» — було на плакаті.

Дірка жахнувся.

— То ти тепер проти війни у В’єтнамі? — запитав він, побачивши плаката. Думаю, за войовничо випнутим підборіддям нашого улюбленого старости крився шок і розгубленість. Як-не-як Скіп у школі був першокласним бейсболістом. Очікувалося, що він гратиме і за університет. Його вже сватали «Дельта-Тау-Дельта» і «Фі-Гам», обидва наші спортивні клуби. Скіп був не якийсь хворобливий каліка на кшталт Стоука Джонза (Дірка Дірборн теж завів манеру називати Стоука «Рви-Рви») або банькатий псих на кшталт Джорджа Ґілмена.

— Цей плакат усього-на-всього показує, що багато людей наживаються на цій гігантській м’ясорубці, — заперечив Скіп. — «Макдональд-Дуґлас», «Боїнг», «Дженерал електрик», «Доу кемікалз», «Пепсі-бляха-кола» і ще купа.

Очі-свердлики Дірки давали, або принаймні намагалися дати зрозуміти, що він обміркував ці питання куди глибше, ніж Скіп Кірк узагалі здатний.

— Дозволь запитати тебе ось що: ти вважаєш, що ми повинні стояти осторонь і дозволити дядечкові Го прибрати там усе до рук?

— Я поки не знаю, що саме думаю, — відповів Скіп. — Я взагалі зацікавився цим тільки два тижні тому. І все ще граю на скорочення відриву.