Шість викреслюємо, залишається тринадцятеро.

Цього мало б вистачити. Та тільки того, що сталося з бідолахою Кербі, мало б вистачити з головою, хай йому біс. Останні три-чотири дні перед зривом руки в нього трусилися так, що йому важко було брати карти зі столу й він підскакував на стільці, коли хтось грюкав дверима в коридорі. Випадку з Кербі мало б вистачити. Де там. Не допомагав і час, який я проводив з Керол. Коли я був з нею, так, усе було прекрасно. Коли я був з нею, мені не хотілося нічого, крім інформації, ну хіба ще витрахати її так, щоб очі повилазили. Однак у гуртожитку, а особливо в клятій вітальні на третьому поверсі, я перевтілювався в ще одного Пітера Райлі. У вітальні третього поверху я ставав незнайомцем для самого себе.

З наближенням Дня подяки всіх нас опанував якийсь сліпий фаталізм. Тільки ніхто про це не говорив. Ми розмовляли про фільми і секс. «Я перепробував більше дуп, ніж карусельний кінь!» — полюбляв каркати Ронні, зазвичай ні з того ні з сього, коли про це навіть не йшлося. Та найголовнішими темами були В’єтнам… і «чирва». Обговорення «чирви» зводилося до того, хто виграє, хто програє і хто, здається, нездатен засвоїти кілька простих принципів гри: позбався хоча б однієї масті, сплавляй чирву середню за старшинством тому, хто любить ризикувати, а якщо змушений брати взятку, бери найстаршою картою, яка в тебе є.

Єдиною активною реакцією на навислий над нами третій раунд заліків було перетворення гри в свого роду нескінченний, циклічний турнір. Ми все ще грали по п’ять центів очко, але тепер ввели ще й «очки за партію». Система їх нарахування була дуже складна, але Ренді Еколлз і Г’ю Бреннен за дві гарячкові нічні сесії розробили гарну формулу. Обидва вони, до речі, валили курс вступу до математики, і за підсумками зимового семестру ні першого, ні другого не запросили назад.

Від тих заліків напередодні Дня подяки минуло тридцять три роки, а чоловіка, яким став той хлопчисько, при згадці про них і досі пересмикує. Я провалив усе, крім соціології та вступу до англійської. Не треба було бачити оцінок, щоб це збагнути. Скіп сказав, що потонув на всьому, крім вищої математики, та й там висів на волосинці. Того вечора я запросив Керол у кіно, наше прощальне побачення перед канікулами, а разом з тим і останнє, хоча тоді я цього не знав. Йдучи по своє авто, я зустрів Ронні Мейленфанта. Поцікавився, як, на його думку, в нього з заліками. Ронні посміхнувся, підморгнув і відповів:

— Усі тузи, чемпіоне. Точнісінько, як у дебільному студкубку. Мені переживати нема чого.