— Твій бізнес крутиться, правда ж? Може, не як у тих вилупків з християнсько-спонсорського каналу, але повинен гребти… скільки? О цій порі року штуку за день? Дві?

Він добряче не дотяг, але вухам Сліпого Віллі Ґарфілда похибка звучить музикою. Отже, його тихий партнер стежить за ним не дуже пильно і не дуже часто… у всякому разі, поки що. Але йому не подобається гнів у голосі Вілока. Гнів, як закрита карта в покері.

— Ти не сліпіший за мене, — повторює Вілок. Очевидно, це добиває його найбільше. — Знаєш що, друже? Треба б якось увечері постежити за тобою після роботи. Ну так, подивитися, що ти робитимеш, — він на мить уривається. — На кого перетворишся.

На мить Сліпий Віллі буквально перестає дихати… тоді починає знову.

— Не варто, офіцере Вілок, — промовляє він.

— Не варто, кажеш? Чому, Віллі? Чому? Про моє добро дбаєш, га? Боїшся, що я порішу задницю, що несе золоті яйця? Та те, що я маю від тебе за рік, не так уже й багато проти грамоти, а то й підвищення. — Він замовкає, а коли починає говорити знову, в його голосі з’являється мрійливість, що тривожить Віллі найбільше. — Я б потрапив у «Пост». «ГЕРОЙ КОП ВИКРИВАЄ БЕЗСЕРДЕЧНОГО ПРОЙДИСВІТА З П’ЯТОЇ АВЕНЮ».

«Боже, — думає Віллі, — Боже праведний, по-моєму, він це серйозно».

— На твоїй рукавиці написано «Ґарфілд», та закладаюся, твоє прізвище не Ґарфілд. Ставлю серце проти душі.

— І програєте.

— Це ти так кажеш, а ось у твоєї рукавички вигляд такий, ніби вона бачила не одне прізвище.

— Її в мене вкрали, коли я був малий, — чи не забагато він говорить? Важко сказати. Цьому негідникові Вілоку вдалося заскочити його зненацька. Спершу телефонний дзвінок до офісу — старий добрий Ед з «НАЙНЕКСА», а тепер це. — Хлопець, що її поцупив, написав на ній своє прізвище. А коли мені її повернули, я стер його і знову написав своє.

— І взяв її з собою до В’єтнаму?

— Так.

І це правда. Якби Салліван побачив цю обшарпану рукавицю польового гравця моделі Елвіна Дарка, чи впізнав би він у ній рукавицю свого старого друга Боббі? Малоймовірно, але хтозна? Проте Салліван її не побачив, принаймні не в ліску, тож це питання не має жодного змісту. А от офіцер Джаспер Вілок ставить купу питань, і зміст у них ще й який.

— Ти мав її й у цій долині Ачу?

Сліпий Віллі не відповідає. Вілок намагається загнати його на слизьке, та нема жодної криги, на яку б Віллі Ґарфілд хотів ступити по волі Вілока.

— І брав її до того місця Ков-Боя?

Віллі не озивається.

— Людино добра, а я думав, ковбой — це такий дядько, що їздить на коні з револьвером.

Віллі й далі мовчить.