Вілок віддаляється, й від думки, що він цьому радий, на обличчі у Віллі з’являється рідкісна усмішка. Вона зблискує і гасне, неначе випадковий промінь сонця в похмурий день.

13:40

13:40

Тричі він згортав купюри трубочкою і скидав монети на дно саквояжа (тільки для зберігання, а не для того, щоб приховати) і тепер працює суто на дотик. Він більше не бачить грошей, не відрізняє долар від сотні, але відчуває, що день видався на рідкість вдалий. Однак ніякого задоволення ця думка не дає. Ніколи особливо й не давала. Сліпий Віллі й не шукає задоволення. Та навіть відчуття досягнення, що приходило в інші дні, затьмарює розмова з офіцером Вілоком.

О чверть на дванадцяту з «Сакса», як майже щодня о цій порі, виходить молода жінка з гарним голосом (Біллі вона схожа на Даєну Росс) і подає йому горнятко гарячої кави. Чверть по дванадцятій інша жінка — не така молода і, ймовірно, біла — приносить йому горнятко гарячого курячого бульйону з локшиною. Він дякує їм обом. Біла цілує його в щоку м’якими губами і бажає найщасливішого в світі Різдва.

Та день, як трапляється майже завжди, має і зрівноважний зворотний бік.

Близько першої підліток з невидимою компанією друзів починають сміятися, жартувати і дуріти навколо нього. Один каже Сліпому Віллі з темряви ліворуч, що він — довбана потвора, і питає, чи не тому він у рукавицях, що обпік пальці, коли спробував почитати гарячу вафельницю? Він і його дружки кидаються геть, завиваючи від сміху над цим бородатим жартом. Хвилин за п’ятнадцять хтось штовхає його ногою, хоч, можливо, й ненавмисно. Проте щоразу, коли він нахиляється до саквояжа, той стоїть на місці. Це місто шахраїв, грабіжників і злодіїв, та саквояж на місці, як і завжди.

І увесь цей час він думає про Вілока.

З копом, який був тут до Вілока, труднощів не виникало; з тим, що прийде, коли Вілок піде з поліції або його переведуть з центру, теж, напевно, труднощів не виникне. Рано чи пізно Вілока зіб’є, спече або розкришить — цього він теж навчився в ліску, а поки Сліпий Віллі змушений гнутися, як очерет в бурю. От тільки навіть найгнучкіша очеретинка ламається, коли вітер надто сильний.

Вілок вимагає більше грошей, але не це турбує чоловіка в темних окулярах і армійській куртці: рано чи пізно вони всі вимагають більше. Коли тільки влаштувався на цьому розі, він платив офіцерові Генретті сотню з чвертю. Генреті був з тих, хто сам живе й іншим дає, від нього віяло «Олд спайсом» і віскі, чисто як від Джорджа Реймера, копа, що патрулював їхній район у дитинстві Віллі Ширмена. Однак перед тим, як піти у відставку в сімдесят восьмому, невимушений Ерік Генретті брав зі Сліпого Віллі по двісті доларів на місяць. Проблема в тому — тямите, брати мої — що Вілок уранці був сердитий, сердитий і ходив радитися зі священиком. Ось що його турбує, однак найбільше він стривожений обіцянкою Вілока вистежити його. «Подивитися, що ти робитимеш. На кого перетворишся. Твоє прізвище не Ґарфілд. Ставлю серце проти душі».