— Що там?

— Той чоловік, з яким ти познайомив мене вчора на похороні вашого друга, ти казав, він — автодилер з Коннектикуту, правильно?

— Так.

— Я хотіла перевірити, розумієш, адже Джон Салліван — не найнезвичайніше в світі…

— Про що ти, Мері?

Вона простягла йому газету, розгорнуту на середині вкладки.

— Тут сказано, що це трапилося, коли він повертався додому. Мені дуже прикро, любий.

«Вона напевне помилилася», — була його перша думка. Люди не помирають одразу після того, як ти бачив їх, як розмовляв з ними. Чомусь це здавалося основним правилом.

Але це був він, та ще й у трьох примірниках: Саллі в шкільній бейсбольній формі з піднятою на тім’я маскою ловця, Саллі у військовій формі з сержантськими погонами на рукаві й він же в діловому костюмі — реліквія десь з кінця сімдесятих.

Під рядом фото містився заголовок, який можна знайти лише в «Пост».

ЗДОРОВ, ПРИЇХАЛИ!

Ветеран В’єтнаму, кавалер Срібної Зірки помирає в заторі на Коннектикутському шосе

Діффенбейкер пробіг статтю очима, відчуваючи, як йому стає недобре, відчуваючи, що його зрадили, — почуття, що останнім часом завжди находило, коли він читав повідомлення про смерть якогось свого ровесника, когось знайомого. «Ми ще надто молоді, щоб помирати своєю смертю», — завжди думав він, цілком усвідомлюючи дурість такої думки.

Саллі, як припускають, помер від серцевого нападу, застрягши в заторі, який виник через автопоїзд, що перекинувся серед дороги. Цілком можливо, він помер, уже бачачи перед собою вивіску власного салону «шевроле», голосив автор статті. Подібно до заголовка «ЗДОРОВ, ПРИЇХАЛИ!», такі авторські осяяння можна було побачити лише в «Пост». «Таймз» годився для розумників, а «Пост» — газета для п’яниць і поетів.

У Саллі залишилася колишня дружина, дітей у нього не було. Похороном займається Норман Олівер з «Фірст коннектикут бенк & траст».

«Його ховає банк! — подумав Діффенбейкер і в нього затрусилися руки. Він не розумів, чому ця думка викликала в нього такий жах, але так і було. — Боже, його довбаний банк!»

— Любий? — Мері дивилася на нього трохи знервовано. — З тобою все гаразд?

— Так, — відповів він. — Він помер у транспортному заторі. Можливо, швидка навіть не могла до нього дістатися. Може, його й знайшли лише тоді, коли відновився рух. Господи.

— Не треба, — промовила Мері, відбираючи в нього газету.

Срібну Зірку Саллі отримав, звісно ж, за порятунок. За порятунок людей з гелікоптерів. Жовті стріляли, однак Пекер і Ширмен усе одно повели туди групку американських солдатів, здебільшого з «Дельти 2–2». Десятеро чи дванадцятеро хлопців з батальйону «Браво» забезпечували безладне й, очевидно, не дуже ефективне вогневе прикриття операції порятунку. На диво, двоє хлопців з гелікоптерів, що зачепилися один за одного, виявилися живі, в усякому разі, коли їх виносили з галявини. Джон Салліван особисто доніс одного до схованки, а пілот кричав у нього на руках, весь у піні з вогнегасника.