Pasta con le sarde

Пропасерувати в оливковій олії цибулю, мелений фенхель, шафран, золоті родзинки й кедрові горішки. На днищі тієї ж сковороди протушкувати очищені філе сардин та анчоусів. Збризнути білим вином, приправити, накрити і тримати на малому вогні, поки смаки не змішаються. Перемішати з пастою консистенції букатіні або перчателлі.

27

Нью-йоркська автомагістраль.

28

Туманне Дно — народна назва місцевості, де розташовується Державний департамент США.

24

24

МАРБЛові звіти про розвідників та кротів були доступні лише кільком керівникам у ВОРі. Справжні властителі інформації насправді були метушливими інтровертами з Відділу контррозвідки ЦРУ, печерними людьми, що працювали по чотирнадцять годин на добу серед дзеркальних джунглів, схибнутими чоловіками й жінками, що тримали іграшкові залізниці й деревця бонсай у підвалах своїх будинків. Вони почали читати Нейтові звіти, проводити аналіз інформації, робити дослідження.

Після повернення з Нью-Йорка Нейта знову викликали до Бенфордового барлогу. КР займала увесь поверх штаб-квартири, це була серія суцільних кімнат, помережаних коридорами і проходами, які, на відміну від звичайних приміщень штаб-квартири, були обладнані не типовими кабінками, а особистими кабінетами. Всі двері зачинені, на кожній кодовий замок над ручкою. Траплялися й двері без ручок, замкова щілина зафарбована. Що це за кімнати і що в них зберігається? Біля Бенфордового кабінету сиділа люб’язна секретарка, у якої смикалось ліве око. Вона уважно оглянула Нейта, моргнула, встала і постукала у двері, але не відчинила. Уважно прислухалась, затим постукала ще раз, боязко. Зсередини почувся голос, і вона прочинила двері на шпарину, назвала Нейтове ім’я і стала збоку, запрошуючи його увійти.

Кабінет Бенфорда нагадував ательє розпутного професора забутого середньозахідного коледжу. Подертий і вицвілий диван під стіною в глибині був повністю завалений стосами папок, деякі з них попадали на підлогу, де валялися абияк, ніби розсипані покерні фішки. З іншого боку кімнати стояв Бенфордів стіл, завалений переповненими ящиками для кореспонденції, поставленими по троє один на одного. Пачка газет загрозливо зависала в іншому кутку. На стінах висіли невеличкі фотографії в рамках — зернисті, чорно-білі — не дружини, дітей чи родичів, а мостів, пеньків, лісових стежин і засніжених провулків між закинутих складів. Нейт зрозумів, що це знімки сумнозвісних місцин, давнішніх місць відправки сигналів, закладок, тайників. Це Бенфордові діти. Позаду Бенфордового столу висіла обрамлена фотографія необарокової будівлі страхового товариства «Росія» в Москві, відомого також як Луб’янка.