Голов сів у номері й прикінчив тарілку устриць по-егейськи, просмажених в олії з орегано, козячим сиром і поданих із пляшкою охолодженого тосканського вернача. Він відчув полегшення, коли йому без жодних проблем вдалося винайняти номер, використовуючи підроблені американські водійські права і дорожні чеки. Вже минуло багато років, відколи Голов винаймав кімнату в готелі на вигадане ім’я — це була забавка для молодиків, — тож він заново пережив це напруження, це відчуття сухості в роті, змішане з холодним задоволенням. Попри його іноземний акцент і той факт, що він не замовляв бронь і не мав багажу, неуважного клерка за стійкою все вдовольнило. Це ж бо статечний джентльмен. Йому показали маленьку, але елегантну кімнату на другому поверсі, де вони будуть подалі від очей юрби. Приватність понад усе, а особливо сьогодні, коли він має передати їй таку річ.

Він закінчив вечерю, зайшов до ванної й плеснув в обличчя водою, поглянув у дзеркало і ще раз прокляв Службу. Замкнувши двері, Голов спустився у невеличкий хол і сів на потертий зелений байковий диванчик перед головним входом. Він чекав, втрачав спокій, на колінах у нього лежав нечитаний журнал.

Сенаторка Буше зайшла всередину так, ніби володіла цим місцем. Не помітила Голова, що сидів на диванчику — окуляри закривали собою його аристократичні риси, — і пройшла менш ніж за два фути від нього. Буше вийшла із зали, щоб він міг побачити, але самого його не помітила. Голов нишком спіймав її в коридорі й повів вузенькими сходами на другий поверх. Їх ніхто не бачив. Голов відімкнув двері й впустив Буше всередину. Сенаторка огледілась по кімнаті і пхикнула.

— Анатолію, тут так затишно, я завжди підозрювала, що ви романтик.

Ігноруючи її коментар, Голов подав ЛЕБЕДЮ келих вина, який вона прийняла замість скотчу.

— Зустрічі в приміщенні безпечніші, Стефані, — сказав Голов, — але наступного разу мусимо обрати інший готель. Я наполягаю на цьому, Москва також.

— Як же люб’язно з вашого боку, та й з боку Москви також, — сказала ЛЕБІДЬ, простягаючи келих, щоб він налив їй ще вина. — То ви принесли мені… вітаміни? Скажіть, що так, Анатолію, і я дуже зрадію.

Голову згадався агент, якого він якось курирував у Східному Бейруті, маронітський християнин, котрий настільки звик вимагати грошей і подарунків в обмін на інформацію, що ситуація стала просто нестерпною. Голов наказав команді КГБ «Вимпел» скинути його, привісивши тягар, з Голубиних скель, далеко за позначкою глибини у чотири з половиною сажні. Він поглянув на ЛЕБЕДЯ і замислився.