— Якщо ти переглядаєш наш план, — сказала вона, — я можу відзвітувати, що мій візит до твоєї кімнати тривав чотири хвилини, і сказати, що твоя… пристрасть… була дещо, як сказати ukorachivat kratkiy? — спитала Домініка.

— Коротка, — сказав Нейт, його обличчя спаленіло від цієї насмішки.

— Так, — сказала Домініка, йдучи до іншої стулки дверей на балкон і виглядаючи надвір. — У Ясенєві дуже зрадіють чутці, що офіцеру ЦРУ бракує витримки. Твоя доблесть прославиться в нашому штабі.

— Мені завжди подобався російський гумор, — сказав Нейт. — Дуже шкода, що його не так уже й багато. Але в інтересах захисту легенди нашої операції, я гадаю, тобі треба лишитися на ніч.

«В інтересах легенди нашої операції», — подумала Домініка.

— Дуже добре, я заночую на цьому дивані, а ти спатимеш в кімнаті із зачиненими дверима.

Нейт сприйняв це буквально.

— Принесу тобі ковдру й подушку, — сказав він. — Завтра на нас чекає довгий день неробства.

Домініка не вислизала зі своєї сукні, доки Нейт не зник у спальні й не зачинив двері. Ще один місяць, ображено подумала вона, сяє крізь відчинені двері на балкон. Вона встала, щоб затягнути серпанкові штори, але спинилася й лягла назад, дозволивши місячному сяйву залити себе, забарвити у срібний колір.

Вона стомилася від того, що її використовують геть усі: vlasti, спадкоємці колишнього Радянського Союзу, генерал Корчной, американці, Нейт, котрий знай повторює, як буде доречніше, і вказує, що робити. Як Корчному вдавалося робити це так довго? Скільки витримає вона? Вона прислухалася до Нейта за дверима в спальні. Від всіх них їй хотілося чогось більшого. Їй набридло, що їй відмовляють у почуттях.

Приблизно о третій ночі Нейт спросоння почув, як відчиняються двері його кімнати. Крізь завіси линуло розсіяне жовте світло вуличних ліхтарів. Він злегка повернув голову і побачив силует Домініки — її граційну ходу, — вона йшла до вікна. Випростала руки і розсунула завіси, спершу одну, потім іншу, доки не опинилася в отворі скляних дверей, які вона відчинила. Нічний вітер роздував вперед-назад завіси, що зміїлися обабіч неї, навколо неї, на її обличчі, її тілі. Вона підійшла до нього, розсуваючи штори, і зупинилась біля ліжка. Нейт сперся на лікоть.

— З тобою все гаразд? Щось трапилось? — запитав він.

Вона не відповіла і далі стояла мовчки, дивлячись на нього. Його внутрішній офіцер розвідки відразу ж подумав, що вона почула щось, можливо, якийсь шум за дверима. Невже їм просто зараз доведеться вшиватися з готелю? Раніше того вечора він перевірив аварійні сходи. Одначе Домініка не відповідала, тож Нейт сів і м’яко взяв її за руку.