Ленґдон не стримав усмішки: «Наш скромний Едмонд!» Ці слова — не дивно — належали Черчиллю і були, мабуть, найвідомішою його цитатою.

Вчитавшись у ці слова, Ленґдон подумав: а може, для Едмонда це не така вже й зухвала заява? Адже, варто віддати йому належне, за недовгі чотири десятиліття свого життя футуролог потужно вплинув на історію. На додачу до численних винаходів, він залишив у спадок сьогоднішню презентацію, яка, безсумнівно, ще не одне десятиліття хвилюватиме людський розум. Понад те, його особисті мільярдні статки, як свідчать численні інтерв’ю, підуть на дві галузі, які Едмонд вважав головними стовпами майбутнього: освіту й охорону довкілля. Ленґдон ще навіть не уявляв, скільки добра зробить це багатство.

Серце Ленґдона знову стиснув біль утрати. У цю мить йому стало тісно й важко в скляних стінах лабораторії Едмонда — накотила клаустрофобія, і професор відчув, що має вийти на свіже повітря. Поглянувши вниз, він не побачив Амбру.

— Мені час іти, — коротко мовив Ленґдон.

— Розумію, — відказав Вінстон. — Якщо вам буде потрібна моя допомога в подорожі, зі мною можна зв’язатися дотиком до однієї кнопки в телефоні Едмонда. Приватної і зашифрованої. Гадаю, ви її знайдете?

Ленґдон подивився на екран і побачив там іконку з великою літерою W.

— Дякую, я на символах розуміюся!

— Чудово. Звичайно, вам буде потрібно мені зателефонувати до того, як я видалюсь о тринадцятій годині.

Ленґдонові невимовно сумно було прощатися з Вінстоном. Звичайно, майбутні покоління зможуть краще давати раду з емоційною прихильністю до машин…

— Вінстоне, — сказав Ленґдон, ідучи до обертових дверей, — не знаю, наскільки це важливо, але Едмонд би дуже вами пишався!

— Які шляхетні слова! — подякував Вінстон. — І також він би пишався вами, безсумнівно. До побачення, професоре!

Розділ 99

Розділ 99

У лікарні Ескоріалу принц Хуліан обережно накрив батькові плечі ковдрою і підіткнув її. Попри вмовляння лікарів, король увічливо відмовився від подальшого лікування — від крапельниці з поживним речовинами та знеболювальним і від кардіомонітора.

Хуліан відчував, що кінець близько.

— Батьку, — прошепотів він, — вам боляче?

Лікар про всяк випадок залишив на тумбочці пляшечку з розчином морфіну для орального застосування й маленький аплікатор.

— Навпаки. — Король кволо всміхнувся синові. — Мені спокійно. Ти дозволив мені розповісти таємницю, яку я так довго приховував. І за це я тобі вдячний!

Хуліан узяв батька за руку — уперше з дитячих років.

— Усе гаразд, батьку. Просто поспіть.