Я обмірковую його слова. Не навмисно. Це була жахлива помилка.

«Ніколи не бери на віру. Ніколи не відкидай сумнівів, навіть якщо здається, що все й так очевидно».

Я починаю сміятися. Не можу стриматись.

— Ми все ж помилилися. Уже вкотре.

— Вибач, що не сказав тобі раніше.

— Не переймайся.

— Ну, думаю, тепер ти маєш свої відповіді.

— Лиш одну.

— Є ще щось?

Я затягуюся цигаркою.

— Вечірка. Після якої сталася аварія. Міккі стверджував, що хтось підлив алкоголь у його напій.

— Міккі завжди брехав.

— Тільки не про це. Він ніколи не сідав за кермо напідпитку. Він любив ту свою автівку. Він боявся її розбити, тому нізащо б так не ризикував.

— Що ти хочеш сказати?

— Я думаю, що хтось справді підлив йому алкоголь. Той, хто волів, щоб він потрапив у аварію. Хтось, хто його ненавидів. Але не міг передбачити, що Ґев поїде разом з ним.

— Тоді той хтось — дуже паршивий друг.

— Сумніваюся, що він був другом Міккі. Точно не тоді. І зараз теж.

— Себто?

— Ти бачив Міккі, коли він тільки приїхав до Андербері. Ти сказав Ґеву, що він говорив з тобою.

— І що?