— Так, я поїду. Може, містер Болтон володіє якось потрібною нам інформацією. Якщо так, то треба ставити правильні запитання.
— А ти, Білле? Хочеш дійти з нами до кінця? — спитав Гові.
Семюелз розтягнув губи в усмішці, похитав головою і підвівся.
— Зустріч була цікава, по-божевільному цікава, проте, на мою думку, цю справу закрито. Я зроблю кілька дзвінків у поліцію Огайо, але на цьому моя участь завершиться. Місіс Мейтленд, я співчуваю вашій утраті.
— Тобі й належить, — сказала Марсі.
Білл скривився, проте продовжив:
— Міз Ґібні, ваша розповідь захоплива. Я ціную вашу важку працю та наполегливість. У вас вийшло зліпити напрочуд переконливу справу з цієї химерії, і я кажу це без усілякої іронії, але мені час іти додому, брати пиво з холодильника і починати все забувати.
Компанія дивилася, як він збирає портфель та йде, як чубчик, мов застережний палець, вихляє до них у дверному прорізі.
Коли Семюелз пішов, Гові оголосив, що сам займеться підготовкою до поїздки:
— Я забронюю «Кінґ Ейр», яким інколи користуюся. Пілоти самі дізнаються щодо найближчої посадкової смуги. Також домовлюся про автівку. Якщо нас буде тільки четверо, то підійде седан чи невеликий кросовер.
— І на мене місце лишіть, — сказав Юн. — На той випадок, якщо я відкараскаюсь від слухання.
— З радістю.
— Хтось має сьогодні ввечері зв’язатися з містером Болтоном, сказати йому, щоб чекав гостей, — сказав Алек Пеллі.
Юн підняв руку.
— Я хоч це можу зробити.
— Тільки поясніть, що ніхто його не переслідує за протизаконні дії абощо, — сказав Гові. — Нам аж ніяк не треба, щоб він кудись чкурнув.
— Зателефонуй мені, коли з ним поговориш, — звернувся Ралф до Юна. — Навіть якщо буде пізно. Хочу знати, як він відреагує.
— І я теж, — озвалася Джинні.
— Вам варто ще дещо йому сказати, — додала Голлі. — Варто попередити, щоб він був обережний. Бо, якщо я не помиляюся, він — наступний у черзі.