— Бо Террі Мейтленд поводився так, наче вперше в житті бачить Клода, а коли Болтон поцікавився справами бейс­больної команди, Мейтленд відпекався якоюсь загальною фразою. Ніяких подробиць, хоч команда вже вийшла до плей-оф. Ще він мені розповів, що на Мейтленді були круті кросівки. «Ті, на які дітлахи довго збирають гроші, щоб бути схожими на гангста», так він сказав. Болтон твердить, що ніколи не бачив Мейтленда в такому взутті.

— Саме ці кросівки ми знайшли в тому сараї.

— Довести це немає можливості, але я певен, що все так.

Згори долинув скрегіт і стогін — ожив їхній старий принтер «Г’юлетт-Пакард». Ралф загадався, що там таке замислила Джинні.

— Пам’ятаєш, як ця пані Ґібні розповіла нам про волосину, що її знайшли в палаті батька Мейтленда, у тому будинку для літніх та інвалідів? Що вона належала одній з убитих дівчат?

— Звісно.

— Закладаюся, що коли перевірити історію покупок Мейтленда в кредит, то ми там знайдемо ті кросівки. І квитанцію за підписом точно як у Террі.

— Мабуть, цей гіпотетичний аутсайдер на таке здатен, — погодився Ралф, — але тільки якщо він поцупив одну з кредиток Террі.

— У цьому навіть не було потреби. Не забувай, Мейтленди все життя прожили у Флінт-Сіті. Їм, певно, з півдюжини центральних крамниць під чесне слово відпускають. Цей хлоп міг запросто зайти у будь-який відділ спортивних товарів, вибрати дорогі кроси й поставити підпис. Хто б у ньому сумнівався? Його в місті всі знають. Те саме, що і з волоссям і трусиками тих дівчаток, невже не бачиш? Він набуває чужого обличчя, робить свою брудну справу, та цього йому замало. Він іще плете мотузку, щоб на ній їх почепити. Бо харчується смутком. Він харчується смутком!

Ралф не відповів і затулив рукою очі, стиснувши скроні пальцями.

— Ралфе? Ти там?

— Так. Але, Юне… ти робиш такі висновки, до яких я ще не готовий.

— Розумію. Я й сам не можу прийняти це на всі сто відсотків. Але треба принаймні не забувати про таку ймо­вірність.

«Це не ймовірність, — подумав Ралф. — Це неймовірність».

Він запитав Юна, чи той наказав Болтону бути обережним. Юн пирснув.

— Наказав. Він розсміявся. Сказав, що в них удома три вогнепали, дві рушниці й один пістолет, і що його мати стріляє краще за нього, попри емфізему. Чорт, хотів би я поїхати разом із вами.

— Спробуй домовитися.

— Спробую.