Коли Ралф завершив розмову, на перший поверх спустилася Джинні зі стосиком аркушів.

— Я шукала інформацію про Голлі Ґібні. І ось що я тобі скажу: як на таку тихеньку пані з абсолютним несмаком до одягу, вона багато на що здатна.

Щойно Ралф узяв аркуші, як на під’їзну доріжку пролилося світло від автомобільних фар. Джинні вихопила сторінки, і Ралф тільки й устиг, що прочитати газетний заголовок на першому аркуші: КОП НА ПЕНСІЇ І ЩЕ ДВОЄ ЦИВІЛЬНИХ ВРЯТУВАЛИ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ У КОНЦЕРТНОМУ ЗАЛІ «МІНҐО». Він здогадався, що міз Голлі Ґібні була однією з тих «ще двох цивільних».

— Піди допоможи їй із сумками, — сказала Джинні. — Почитаєш у ліжку.

  16

Багаж Голлі складався з наплічної сумки з ноутбуком, речмішка — такого маленького, щоб умістився на горішню поличку в літаку, — і пакета з «Волмарту». Вона дозволила Ралфові взяти наплічник, але наполягла, що з сумкою і таємничою покупкою зі «Світу Воллі» [216] впорається самотужки.

— Ви такі люб’язні, що зголосилися мене прийняти, — сказала вона Джинні.

— Це ми з радістю. Можна на «ти»?

— Так, прошу. Це навіть добре.

— Гостьова кімната — нагорі, у кінці коридору. Постіль свіжа, і є своя вбиральня. Тільки не перечепись через мою швацьку машинку, як підеш серед ночі в туалет.

Обличчям Голлі промайнув недвозначний вираз полегшення, і вона всміхнулася.

— Спробую не перечепитись.

— Хочеш какао? Можу приготувати. Чи чогось міцнішого?

— Я, мабуть, одразу в ліжко. Не хочу видатись нечемною, але в мене був дуже довгий день.

— Звісно що так. Я тебе проведу.

Але Голлі на хвильку затрималася, вдивляючись крізь арковий проріз у вітальню Андерсонів.

— Це там сидів незнайомець, коли ти спустилася на перший поверх?