— Може, це щось на зразок швидкісного читання, — сказав Ралф. — Такі читачі дуже пишаються своїм умінням від палітурки до палітурки долати величезні книжки за раз, але і вхоплюють вони хіба що головну ідею. Як попитати їх докладно, то подробиць вони не пригадають, — він зупинився, потім продовжив: — Принаймні так каже моя дружина. Вона ходить до книжкового клубу, і там є одна пані, яка надміру хизується своїми читацькими здібностями. Джинні від цього просто скаженіє.

Вони дивилися, як команда техобслуговування заправляє пальним літак «Кінґ Ейр», а два пілоти виконують свій передполітний обхід. Голлі витягла айпед і взялася читати (Ралф помітив, що вона й сама досить швидко просувається текстом). За чверть десята на крихітній парковці «Ріґал» зупинився «субару форестер», і з нього вийшов Юн Сабло. Не відриваючись від розмови по мобілці, він накинув на плече камуфляжний рюкзак. Зайшовши в зал очікування, Сабло поклав слухавку.

— Amigos! Cómo están? [220]

— Добре, — підводячись, відповів Ралф. — Нумо вже висуватися.

— Це я з Клодом Болтоном розмовляв. Він зустріне нас в аеропорту Плейнвілла. Це десь за шістдесят миль від Мерісвілла, де він мешкає.

Алек підняв брови.

— Чого йому заманулося? — спитав він.

— Бо непокоїться. Каже, що мало спав минулої ночі, з дюжину разів прокидався й засинав, почувався так, наче за його будинком хтось стежить. Сказав, що це йому нагадало перебування у в’язниці, коли всі знали, як має щось статись, та ніхто не знав, що саме, тільки що буде кепсько. Сказав, його мати теж морозом усипає. Спитав мене, що саме відбувається, а я сказав, що як приїдемо, то все розповімо.

Ралф звернувся до Голлі:

— Якщо цей чужинець таки існує і якби він був неподалік від Болтона, то чи міг би Болтон відчувати його присутність?

Замість того щоби знову заперечувати на прохання робити здогадки, вона тихо, але дуже ствердно відповіла:

— Я в цьому не сумніваюся.

Bienvenidos a Tejas [221]

Bienvenidos a Tejas [221]

  26 липня

  1