Ралф повернувся назад.
— А тепер послухайте мене. Жодних «якщо» чи «може». На сьогодні аутсайдер
На мить усі замовкли. Потім Гові сказав:
— Синку, я адвокат захисту. Я можу в що завгодно повірити.
7
7
Вони доїхали до білборда, на якому родина в захваті здіймала вгору свої ліхтарі. Гові повільно проїхався по порепаному асфальту під’їзної дороги, з усіх сил намагаючись уникати вибоїн. Температура, яка на момент їхнього від’їзду становила п’ятдесят із гаком градусів, тепер підскочила під сімдесят [251]. І ще підніматиметься.
— Бачите той горбок? — указала Голлі. — Під ним — головний вхід у печеру. Чи був, поки його не залили. Треба спершу там подивитися. Якщо він намагався туди пролізти, то мали лишитися сліди.
— Я згоден, — сказав Юн, роззираючись у вікна. — Господи, оце так спустошений шмат землі.
— Утрата хлопчиків і першого рятівного загону, що по них пішов, стала страшним ударом для їхніх родин, — сказала Голлі, — але й для Мерісвілла це обернулося трагедією. Діра забезпечувала більшість робочих місць у місті. Багато мешканців переїхало після того, як вона закрилася.
Гові пригальмував.
— Певно, це колишній касовий кіоск, і я бачу ланцюг, натягнутий через дорогу.
— Об’їдь його, — порадив Юн. — Нехай ця крихітка покаже, на що здатна її підвіска.
Гові став оминати ланцюг, пристебнуті пасками пасажири застрибали вгору й униз.
— Окей, панове, ми тепер офіційно порушуємо чужі права власності.
Зачувши наближення автівки, з укриття чмихнув койот і побіг геть, поруч його наздоганяла сухорлява тінь. Ралф помітив розпорошені вітром сліди від шин і вирішив, що це місцева молодь (у Мерісвіллі має ж бути хоч кілька молодиків) пригнала сюди свій всюдихід. Ралф здебільшого зосередився на скелястому пагорбі, який височів попереду, — перша та єдина туристична цікавинка Мерісвілла. Його
— Зброя в усіх є? — запитав Юн. Він виструнчився у своєму сидінні й дивився прямо перед собою, увесь насторожі. — Так?