— Та все гаразд, гаразд, — наполягав він. — Ви знімайте.

Чоловік схилився ближче до Метті й простягнув їй троянди.

— Може, так? Я дарую їй квіти. Матиме чудовий вигляд.

Він усміхнувся: зуби сяють, відданий чоловік закриває дружину від бід.

Ріццолі подивилася на неї. Не побачила в її очах протесту, тільки дивне, вибухове сяйво, яке не змогла пояснити. Тому підняла камеру, навела на пару й натиснула на спуск.

Спрацював спалах, саме вчасно, щоб зняти, як Метті Первіс лупить чоловіка по обличчю букетом троянд.

33

33

Чотири тижні потому

Цього разу не було брехні, не було вдаваного безумства. Амальтея Ленк увійшла до кімнати для допитів, сіла за стіл, і погляд, який вона спрямувала на Мору, був ясним і цілком свідомим. До того скуйовджене волосся було охайно зібране у хвіст, так що риси обличчя тепер різко виділялися. Дивлячись на високі вилиці Амальтеї, на її прямий погляд, Мора питала себе: «Чому я раніше відмовлялася це бачити? Усе ж очевидно. Я дивлюся на своє власне обличчя через двадцять п’ять років».

— Я знала, що ти повернешся, — мовила Амальтея. — І от ти тут.

— Ви знаєте, чому я прийшла?

— Отримала результати аналізів, чи не так? Тепер ти знаєш, що я казала правду. Навіть якщо ти не хотіла в неї вірити.

— Мені були потрібні докази. Люди весь час брешуть, а ДНК — ні.

— І все одно ти мусила знати ще до того, як прийшли результати твоїх дорогоцінних тестів. — Амальтея нахилилася вперед, усміхнулася до відвідувачки майже інтимно. — У тебе батькові вуста, Моро. Ти це знаєш? І мої очі, мої вилиці. Я бачу в твоєму обличчі й себе, й Елайджу. Ми сім’я. У нас одна кров. Ти, я, Елайджа. І твій брат. — Вона помовчала. — Ти ж знаєш, що це був він?

Мора глитнула.

— Так.