Ріццолі усміхалася, їдучи до Натика, щоб відвідати ще одну пацієнтку в ще одній лікарні. Ще одна жінка, яка пережила ті страшні події. «Ці жінки надзвичайні, — подумала вона. — Мені пощастило знати їх обох».
Судячи з того, скільки фургонів телеканалів було на стоянці лікарні та скільки репортерів зібралося біля головного входу, преса теж вирішила, що з Метті Первіс варто познайомитися. Щоб увійти, Ріццолі довелося пробратися через шеренгу журналістів. Історія жінки, яку поховали в ящику, збурила національні ЗМІ. Детектив мала показати своє посвідчення двом різним охоронцям, перш ніж їй нарешті дозволили постукати у двері палати Метті. Не почувши відповіді, вона увійшла.
Телевізор працював, однак звук було вимкнено. На екрані мерехтіли картинки, на які ніхто не дивився. Метті лежала в ліжку, заплющивши очі, зовсім не схожа на доглянуту молоду наречену з весільного знімка. Її вуста набрякли й укрилися синцями, обличчя являло собою своєрідну мапу порізів і подряпин. Скручена кільцями трубка крапельниці була приклеєна пластирем до руки з поламаними нігтями та струпами на шкірі. Вона скидалася на лапу хижака. Однак обличчя Метті було безтурботне — то був мирний сон без кошмарів.
— Місіс Первіс? — неголосно покликала Ріццолі.
Метті розплющила очі, кілька разів кліпнула, перш ніж зосередитися на відвідувачці.
— О, детективе Ріццолі, ви повернулися.
— Вирішила перевірити, як ви тут. Як почуваєтеся?
Метті глибоко зітхнула.
— Значно краще. Котра година?
— Майже полудень.
— То я проспала весь ранок?
— Ви на це заслужили. Ні, не сідайте, розслабтеся.
— Я вже втомилася лежати на спині.
Вона відкинула покривало й сіла. Нечесане волосся спадало сплутаними пасмами.
— Бачила ваше маля в дитячому відділенні. Вона красуня.
— Правда ж? — Метті всміхнулася. — Я назву її Роуз. Завжди любила це ім’я.