«Мене».

— Тож Кармен стає відомо, що дівчина знову в місті, — продовжила детектив. — Пам’ятаєте, Анна лишила повідомлення на автовідповідачі Ріка? Дочка його почула й розповіла матері. І Кармен втратила останню надію на примирення. Інша жінка знову вторглася на її територію. У її родину.

Мора згадала слова Кармен: «Він був не твій».

— Чарлз Кассель сказав мені дещо, про кохання, — мовила Ріццолі. — Про те, що кохання ніколи не відпускає попри все. Звучить майже романтично, правда? Поки нас не розлучить смерть. А тоді згадуєш, скільки людей було вбито через те, що їхні коханці не хотіли їх відпускати, не здавалися.

Морфін уже розійшовся тілом Мори. Вона заплющила очі, вітаючи його обійми.

— Як ви дізналися? — мляво запитала вона. — Чому подумали про Кармен?

— «Чорний пазур». Треба було одразу розслідувати цей доказ — кулю. Але мене збили зі шляху Ленки. Звір.

— Мене теж, — прошепотіла Мора. Вона відчувала, як морфін присипляє її. — Здається, я готова, Джейн. До відповіді.

— Якої відповіді?

— Амальтея. Я мушу знати.

— Чи вона ваша мати?

— Так.

— Навіть якщо це так, це нічого не значить. Сама лиш біологія. Що ви отримаєте з цього знання?

— Правду, — зітхнула Мора. — Принаймні я знатиму правду.

«Правда, — думала Ріццолі, йдучи до свого авто. — Люди нечасто хочуть її чути. Чи ж не краще триматися за найтендітнішу надію на те, що ти — не рідня чудовиськам?» Але Мора хотіла фактів, і Ріццолі знала, що вони будуть брутальні. Пошукова команда вже знайшла на вкритому лісом схилі закопані рештки двох жінок, недалеко від місця, де Звір тримав Метті Первіс. Скільки ще вагітних відчули на собі жахи цього ящика? Скільки їх прокидалося в темряві і з криком билося в ці непробивні стіни? Скільки їх розуміло, як і Метті, який страшний на них чекає кінець, коли їхню користь як живих інкубаторів буде вичерпано?