— Слушно. Лайні була по-своєму дуже розумною. Не начитано розумною, але меткою, гострою на розум. Коли ми познайомились, вона була така… жива. Вона не скидалась на решту дівчат, з якими я зустрічався, товариських дівчат, які тішились із моєї товариськості. Лайні завжди прагнула більшого в усьому в житті. Вона була трохи… суперечливою. Спочатку я гадав, що в неї просто дуже непохитні погляди, які вона не боїться захищати в суперечці. Я любив у ній цю рису. Але з часом… ну, вона насправді не мала переконань, а радше полюбляла драматичність. Вона не погодилась би, якщо їй сказати, що сонце сходить на сході. Принаймні було захопливо.

— О, то ти адреалінозалежний. Отже, тепер усе набуває сенсу.

— Що набуває сенсу?

— Те, що я тебе приваблюю.

Він витріщився на неї, блимаючи, як сова, як зазвичай, коли був вкрай здивований.

— Визнай, — дражнила вона. — Ти ж тут лише через захват від близької смерті.

— Гм. Мені це не спадало на гадку.

— Можливо, нам доведеться забути про цей екіпаж у Вашингтоні. Якщо я знищу мисливців на мене й життя стане безпечним і нудним, ти накиваєш п’ятами, хіба ні? — і вона театрально зітхнула.

Вона не могла збагнути, він серйозно чи підіграє їй, відповідаючи:

— Мені з самого початку цей план був не до вподоби. Можливо, справді розумніше втекти.

— З іншого боку, якщо я у Вашингтоні не впораюсь із завданням, стане ще небезпечніше. Тобі сподобається.

Він безбарвно глянув на неї.

— Чи це занадто? — спитала Алекс.

— Якось занадто близько до дому.

— Перепрошую?

Він зітхнув.

— Боюся, твоя теорія хибна. Бач, я вже давно свою любов до драми облишив у минулому. Звісно, це захопливо, утім, як і потонути у сипучих пісках, мабуть. Захопливо не те саме, що приємно.

— Але ж ти не пішов геть.

Відповідаючи, Деніел дивився на свою руку, що напружено обіймала її за стегна:

— Ні, я гадав… звісно, я здаватимусь першокласним йолопом. Я гадав, що зможу її виправити. Вона чимало пережила в минулому, тож я дозволив, щоб пережите було для неї виправданням, коли вона мене кривдила. Я ніколи її не звинувачував, а завжди звинувачував її попереднє життя. Кліфф — задля нього вона мене покинула. Чудове ім’я для того, заради кого тебе кинули, га? — Скеля. — Він не був першим її романом. Згодом я й про решту дізнався.