Мабуть, він має рацію. Зважаючи на стислі часові рамки, у яких їм доводиться працювати; вона не могла змарнувати навіть секунди з ним. Щастя з дедлайном, просто як вона вважала раніше. Тільки зараз щастя було набагато більшим. А дедлайн — жорстокішим.

Розділ 23

Розділ 23

Алекс таки змогла трішки поспати, можливо, з півгодинки, коли задзеленчав будильник. Саме вдосталь, щоб вона ледве волочила ноги, коли вони виїжджали. Деніел почувався жвавіше, тому першим сів за кермо, а вона опустила пасажирське сидіння, наскільки було можна. Сидіння в цьому авто зручніші, підвіска м’якша, тому й дрімати легше. І собаки ззаду ніби теж тішились, немов також оцінили переваги нового засобу пересування.

Вона знову опанувала себе до часу, коли вони дістались до пансіону на півночі Атланти. Уже було пів на десяту, вони забарились через будівельні роботи на дорозі І-65.

Деніел зостався в авто, а вона понесла Лолу в головний офіс. Звичайне місце, затишне, з великою огородженою ділянкою землі уздовж дороги. Собаки, що крутились біля авто, поки вони йшли, здавались веселими та здоровими. Певна річ, що наразі Лола ніде не бігатиме.

Чоловік за реєстраційною стійкою був втіленням привітності, щойно Алекс показалась у дверях. Мабуть, він здогадався, що це вона зарезервувала місце ще до того, як назвалась пані Веллс. Вона спокійно пішла за ним, коли чоловік показував їй просторий вольєр, у якому мешкатиме Лола, і розклад, за яким навідуватиметься ветеринар. Подякувавши, вона заплатила за місяць наперед і востаннє обійняла Лолу. Як і обіцяв Кевін, чоловік нічого не казав щодо особливого поранення Лоли й не сказав ані слова про зранене обличчя Алекс. За двадцять хвилин вони з Деніелом уже знову їхали автострадою. Алекс зраділа, що тепер їй час кермувати. Вона потребувала чогось, на що спрямувати свої думки, аби не згадувати про залишену в притулку Лолу.

Вона думала, Деніел впаде спати, але натомість у нього світились очі й він був досить балакучим. Чи, можливо, помітивши, як вона бореться із сумом, він просто хотів допомогти. Знаючи його, мабуть, так і було.

— Ти майже все про мене дізналася з тієї недолугої справи, — нарікав він. — А ось я скільки ще про тебе не знаю.

— Я тобі розповіла майже все. Коли моє життя не було дивним, воно було нудним.

— Розкажи мені про щось ніякове зі школи.

— Усе, що стосувалось мене в школі, було ніяковим. Я була надзвичайною дивачкою.

— Як сексуально.

— Та невже? Волосся мені мати вдома обстригла, і в мене була найстрашніша гривка, яку тільки бачили в дев’ятому класі.