— Достатньо добре, — відповіла Вал замість неї. — І вона це розуміє. Тому й така понура. Вона б радше ризикнула моїм життям, а не твоїм.

Деніел глянув на Алекс, чекаючи на її відповідь.

— Вал має рацію. Окрім того, що стосується наражання на небезпеку її життя. Я не хочу ризикувати нічиїм життям.

Вал фуркнула.

Деніел, схопивши Алекс за руку, пригорнув до грудей. — Усе буде добре, — пробурмотів він. — Ми разом упораємось. Те, що ти плануєш, завжди спрацьовує. Я до крапки виконуватиму твої настанови, ми все зробимо. Обіцяю.

Алекс міцно заплющилась, намагаючись загнати сльози назад у протоки.

— Не знаю, Деніеле. Що я роблю?

Він поцілував її в маківку.

— Припиніть, — обірвала їх Вал. — Ви двоє викликаєте в мене ревнощі, а з цього нічого доброго ніколи не буває.

Алекс розплющила очі й відринула від Деніела, струснувши його костюм, щоб переконатись, що на ньому не залишилось косметики.

— Бачу, у вас стало часу, аби добути з Печери Бетмена те, що мені потрібне. Ця скринька з інструментами просто чудова.

— Вона не просто чудова — зазирни у п’ятий ящик знизу. Решту я спакував, як ти просила, — відповів Деніел. — Хочеш усе передивитись, поки я не поклав у машину?

— Слушна думка.

Срібна скринька для інструментів — мабуть, із реквізиту з Кевінової заначки, — мала коліщатка й руків’я, що висовується, як у валізі, але, на відміну від валізи, у скриньці з лицьового боку було безліч шухляд, що замикаються на ключ. Вона швидко проглянула верхні ящички, перевіряючи, де лежать різноманітні ліки, визначаючи за кольоровими кільцями на шприцах. Шприци було поскладувано в гумові лотки, адже зазвичай вона зберігала їх саме так. У наступному ящичку знизу лежали різноманітні скальпелі та леза. Так багато їй не потрібно. Але найголовніше, щоб шухлядка була повною на вигляд. Далі поскладані пакунки з фізрозчином і системи для внутрішніх впорскувань, а також голки та катетери найрізноманітніших розмірів. Наступне відділення було глибшим. Там містились герметичні балончики та кілька випадкових хімікатів із Кевінових сховищ.

Ключовим був передостанній ящик. У ньому лежав ще один лоток зі шприцами — порожніми — тоншими за попередні. Вона помацала краї ящичка зі споду — певна річ, у Кевіна обов’язково мало бути щось таке. Зачепивши нігтями, вона відкрила потаємне дно і зазирнула, що всередині.

— Сподіваємось, Карстенова гра дотягує до рівня «Оскара», — пробурмотіла вона сама до себе.

Вона перейшла до останнього, найглибшого ящичка, де Деніел склав її найбільш показний реквізит: паяльну лампу, ножиці для проволоки, щипці, а також кілька сторонніх знарядь, які Деніел додав із Кевінових запасів.