— Я зроблю все, що зможу, — пообіцяла вона. — Без нього я не повернусь. Якщо я зазнаю невдачі, Вал подбає про тебе. Усе буде добре.

Вираз Ейнштейнових очей не змінився. Вони не приймали ані відмовок, ані втішливих призів. Тільки благали.

— Я спробую, — присяглась вона. На мить вона прихилила чоло до його вуха. А потім, зітхнувши, підвелась. Ейнштейн, поклавши голову на лапи, і сам зітхнув.

— Вал? — покликала Алекс.

— Дві секунди, — відповіла Вал. Голос лунав ніби здалеку, як з іншого боку футбольного поля. Ванна кімната була гарна — як у дорогому готельному номері люкс, але не така божевільна, як в іншому помешканні Вал. Можливо, розкоші тут приберегли для вбиральні.

Вона чула, як Вал зачинила двері у вбиральню, і підвела очі; Алекс аж підскочила від подиву через таку зміну, а потім кивнула.

— Слушний маєш вигляд, — схвалила Алекс.

— Дякую, — відповіла Вал. — З деякими особливостями життя шпигунів я спроможна впоратись.

Вбрання, яке одягла Вал, не було непримітним. На ній була сукня, що майорить, огортаючи її з голови до п’ят, немов сарі, але вкриваючи значно більше тіла; на сукні були елементи, подібні до шарфів, що спадали навколо неї, прикриваючи обриси її тіла. Видавалось, що сукня щойно з якогось авангардистського показу мод, та, мабуть, так воно й було. Така запам’ятовується. Але ззаду все, що можна було збагнути про її статуру, — що це висока жінка. На ній була густа темна перука зі штопороподібними кучерями, що вип’ячувались в різні боки. Привертаючи увагу, така зачіска водночас приховувала форму її обличчя і частково власне обличчя. Одягнувши великі сонцезахисні окуляри з широкою оправою, вона добре сховається.

— Ходімо? — спитала Вал.

Алекс, глибоко вдихнувши, кивнула.

Алекс припаркувала миршавенький зелений «Ягуар» Вал за метр від пагорба, з якого відкривався краєвид на велику сіро-коричневу бетонну будівлю, де розташовувались офіси. Вал наполягла, щоб вони їхали зеленою машиною, яку, певна річ, їй подарував ще один шанувальник. За її словами, якщо ця потоне на дні озера, то Вал журитись не буде.

З цього кута Алекс могла помітити в’їзд у підземний багатоповерховий гараж. Сумно, що Карстен так ніколи й не перебрався у кращий офіс. Можливо, йому подобаються гнітючі краєвиди? Можливо, вони видавались слушними до його роботи, а йому подобалось, коли речі добре пасують. Мабуть, він не збирався полегшувати Алекс завдання, але добре, що все вийшло саме так.

Вони з Вал просиділи в «Ягуарі» більше години, Вал раз вийшла, аби заплатити за парковку через автомат. Вони не розмовляли; її думки були далеко-далеко, працюючи надміру й намагаючись визначити недоліки в її плані та виправити їх, настільки це можливо. Стільки всього облишено на долю випадку… а вона випадковості не любить.