— Ні, чесно. Я… мені Кевін небайдужий. Частина мене не хоче повірити, що те, про що ти розповідаєш, справді йому заподіюють. Він завжди здавався таким невразливим. Саме це в ньому мене приваблює. Як я вже казала, я не смілива, тому мене зачаровують сміливі люди. А інша частина мене…

Вал на мить відхилилась назад, несподівано маленька щіточка з блиском для губ затремтіла. Її обличчя досі було ідеальним, але знову обернулось на лялькове. Витончене, але порожнє.

— Вал, з тобою все гаразд?

Вал кліпнула очима, її обличчя знову ожило.

— Так.

— Зігравши свою роль, ти поїдеш звідси, адже так?

— Звісно. У мене купа друзів, здатних мене захистити. Можливо, я навідаю Занга. Переконана, що він досі нудний, але в нього дивовижне помешкання в Пекіні.

— Пекін — чудова ідея, — Алекс майже зітхнула. Якщо вона переживе сьогоднішню ніч, вона зробить усе належне, аби отримати паспорт. Спустить решту своїх заощаджень — усі Кевінові гроші від наркотиків. Перебування десь поза зоною легкої досяжності американським урядом видається втіленням раю на землі.

— Якщо… хоча «коли», мабуть, більш доречне слово, — міркувала Алекс сама до себе. — Якщо ми не вийдемо на зв’язок до світанку, їдь навідати Занга. Якщо зможу, то зателефоную тобі з таксофона.

Вал ледь усміхнулась.

— У тебе є мій номер, — вона скривила губи. — Знаєш, є один чоловік… можливо, я зможу добути бронежилет для собаки-поводиря.

Алекс на мить пильно вдивлялась у неї, потім відчула, як морщиться її обличчя. У цьому новому самогубському плані ніяк не передбачалось, як Алекс може не наражати Ейнштейна на небезпеку.

— Пречудова думка, мені аж полегшало, — її вдячні слова не відповідали виразові обличчя.

Вал простягла босу ногу й провела нею по спині Ейнштейна, пестячи його. Він раз ударив хвостом об мармурову підлогу, але без особливого ентузіазму.

— Добре, — веселіше промовила Вал. — Ти готова. Я накину на себе речі, і ми йдемо.

Поки Вал зникла у вбиральні, Алекс подивилась на своє обличчя. Вал знову виконала свою роботу надзвичайно. Алекс мала привабливий вигляд, але не впадала в око. Волосся, цілком очевидно, було її власним, а це вкрай важливо; сьогодні, безперечно, її пильнуватимуть, а перука, майже напевне, її видала б. Вона мала більш-менш правдоподібний вигляд для ролі, яку обрала. Певна річ, їй було б зручніше взагалі без макіяжу — з власного досвіду вона знала, що люди в цьому середовищі постають саме такими, без зайвого галасу та марнославства. Але ж це просто багаж її минулого.

Вона нахилилась над Ейнштейном, який сидів на підлозі. Він поглянув на неї благальним поглядом. Вона погладила його морду, потім почесала за вухами.