— Сьогодні поводься тихо, — наставляла вона. — Не розмовляй ні з ким, хіба що в разі нагальної потреби. Міркуй, як підлеглий. Ти тут, лише щоб носити торби й вести машину, збагнув? Просто заробіток. Тобі байдуже до всього, що відбувається довкола. Хай що ти побачиш, на тебе це не має жодного впливу. Жодних емоційних реакцій. Збагнув?

Він серйозно кивнув:

— Так.

— Якщо стане небезпечно, тобі варто тікати. Це не твій клопіт.

— Добре, — погодився він, але цього разу не так рішуче.

— Ось, — вона зняла з пальця золоту каблучку. Більшу з двох. Забравши його руку зі своєї спини, вона спробувала надіти йому каблучку, перепробувавши всі пальці. Як і у випадку з Кевіном, згодився лише мізинець. Принаймні вона змогла натягти йому каблучку нижче фаланги. Сподіваймось, вона не буде недоладною в його образі.

— Будь вкрай обережний з нею, — мовила вона до нього. Підніми цю маленьку ляду, якщо треба скористатись каблучкою. Хай що робитимеш, зубця цього не чіпай. Якщо не використовуєш, не відкривай. Але якщо тікатимеш і хтось заступить тобі шлях, просто зроби так, щоб зубець торкнувся його шкіри.

— Зрозумів.

Алекс зазирнула у приголомшливо блакитні очі, шукаючи Деніела за дивовижею його незбагненно простого маскування. Настанови в неї скінчились, а почуття, яке їй кортіло розділити з ним, здавалось, годі висловити словами.

— Я… я не знаю, як повертатись до свого попереднього життя, — сказала вона, намагаючись пояснити. — Я більше не знаю, як жити, жити без тебе. Те, що ти став людиною, за яку я відповідаю, — найкраще, що трапилось зі мною в житті.

Він ледве всміхнувся, хоча до очей усмішка не дійшла.

— Я теж тебе кохаю, — прошепотів він.

Вона силкувалась усміхнутись у відповідь.

Поклавши руки їй на плечі, Деніел цілував Алекс одну безкінечну секунду. А потім знову їй усміхнувся, незнайомий та знайомий водночас. Вона на крок відступила від нього.

— Я ж казав тобі, що буду поруч, якщо тебе потрібно буде підстрахувати, — мовив він.

Ліфтові двері зачинились.

Розділ 29

Розділ 29

Цього разу жодної перуки не використовували, тільки легку стрижку, завдяки якій скидалось, що її волосся справді стильно пострижене. Здається, таке називають хлопчачою стрижкою з асиметричними пасмами. Колір — помірно білявий, завдяки чому колір її обличчя ніби світився і виграшно підкреслював форму її обличчя, чого не траплялось з її природним волоссям відколи… вона могла пригадати своє волосся привабливим.

— Я не жартую, — мовила Алекс. — Ти вчилась на косметолога?