— Справи тут гіршають, — мовила Рене. Гарпер очікувала, що та жартуватиме, тому занепокоєний, серйозний вираз на обличчі жінки став для неї несподіванкою. Рене втомлено, криво посміхнулася та провадила: — Ти сьогодні пропустила сцену в школі. Я дала дітлахам двадцятихвилинну перерву після уроку історії. Надвір їм не можна, але ми відгородили половину каплиці, щоб їм було де погасати. Я помітила, як Емілі Вотерман та Джанет Керсорі шепочуться в одному кутку. Раз чи двічі до них підходив Оґден Левітт, але обидві дівчинки шикали й проганяли його. Тож після перерви я всіх зібрала в коло, щоб розповісти казку, але побачила, що Оґден спохмурнів, ледве стримується, щоб не заплакати. Йому лише сім, він став свідком смерті батьків — їх убили під час втечі, карантинний патруль. Він тільки нещодавно знову почав говорити. Я всадовила його собі на коліна й запитала, що трапилося, а він відповів, що Емілі та Джанет — супергероїні, і йому теж кортить стати супергероєм, та тільки вони відмовляються казати йому чарівного віршика, а він-бо думав, що таємниці заборонені правилами. Джанет розізлилася й назвала його патякалом, але Емілі зблідла. Я сказала Оґдену, що мені відомий той віршик, який дарує суперздібності: «Ти дарма сі не тривож, маєш здібності також!» Він одразу повеселішав і сказав, що нарешті зможе літати, а я подумала: «Молодчина, Рене, ти знову врятувала ситуацію!» Я спробувала знову звести все до оповідки, але тоді Емілі встала і запитала, чи може вона покласти в рот камінь, щоб загладити провину через таємниці. Я відповіла, що правило стосується лише серйозних секретів, дорослих таємниць, та вигляд у Емілі все одно був кепський, і вона сказала, що якщо не спокутує провину, то не зможе співати з усіма в каплиці, а якщо не співати і не єднатися з Блискотом, то можна спалахнути. Джанет це теж налякало, вона й собі стала просити камінець.

Я намагалася їх заспокоїти. Казала, що вони нічого такого не скоїли, тому нема потреби нічого спокутувати. Гарпер... вони ж просто дуркували, як і належить дітям. Тоді Чак Карґілл почув увесь цей рейвах і підійшов. Це один з друзів Еллі, десь її віку. Пильнувальник, певна річ. Він сказав: круто, що вони хочуть відбути покарання як дорослі діти, тож якщо потримають камінь у роті якісь десять хвилин, то на тому можна й порішити. Він обом їм дав камінчики, і поки я розповідала казку, вони їх смоктали так, наче то Карґілл кожній з них дав по льодянику.

А хочеш почути найгірше, Гарп? Тільки-но скінчилася казка, як Оґден підбіг до Чака й заявив, що він ховає у себе під ліжком стосик коміксів, і спитав, чи можна і йому відбути покарання. До кінця шкільних занять половина дітей ходили з камінцями в роті... і, Гарп... усі як один сяяли. У них світилися очі. Наче вони всі разом співали.