— Скидається на те, що мій книжковий клуб відновить свою роботу. Бен надав дозвіл відвідати в’язнів. Навіть дозволив обставити кут підвалу парою пошарпаних крісел та подертим килимом. Раз на ніч ув’язненим дозволяють вийти з тієї жахливої холодильної камери, щоб випити чаю і посидіти зі мною. Під наглядом охорони, певна річ, хоча кого б не поставили на варту, той зазвичай сідає на східцях, щоб забезпечити нам бодай дрібку особистого простору. Разом ми читаємо «Небезпечні мандри». Спершу містер Маццучеллі опирався ідеї читати історію про кроликів, та, гадаю, мені вдалося його переконати. А Ґіл — містер Клайн — що ж, гадаю, йому просто до вподоби, що є з ким поговорити. — Рене завагалася, а тоді додала: — Мені також до вподоби, що є з ким поговорити.

— Добре, — сказала Гарпер.

— Я так розумію, у Ґіла на грудях витатуйована цитата з Ґрема Ґріна[105], — мовила Рене. Вона спостерігала, як грудка талого снігу зісковзує з кінчика її чобота. Голосу вона зумисно надала байдужого тону. — Щось про природу ув’язнення, але, певна річ, я його не бачила.

— Ах! — мовила Гарпер. — Гарно. Якщо Бен запопаде вас із Ґілом напівроздягнутими, скажеш йому, що провадиш важливу літературну розвідку, тож хай зайде пізніше... коли ти скінчиш із його Лонґфелло[106].

Рене затряслася, ледве стримуючи сміх. Гарпер очікувала, що от-от в неї з вух піде дим — у дні вируючих пожеж та пошесті це було не так уже й нереально. Приємно було бачити, як Рене хихоче через незначний сороміцький жартик. На мить до них повернувся нормальний плин життя.

— Ой-ой. Квочки собі кудахкають про щось, — до палати, крізь шторку, вліз Бен Патчетт, обдаровуючи їх непевною усмішкою. — Мені починати турбуватися?

5

5

— Про вовка промовка, — сказала Рене, витираючи великим пальцем кутики очей.

«Квочки собі кудахкають». Гарпер подумала, що їй важко визначитися щодо того, яке з цих зневажливих прізвиськ на позначення жінок вона ненавиділа більше: сука чи квочка. Квочку пасувало тримати у клітці, і її справжня вартість, як така, зводилася до яєць. Сука принаймні мала зуби.

Якщо на її обличчі і проступило роздратування, то Бен його або не помітив, або просто проігнорував. Він підтюпцем рушив до розкладачки Отця Сторі, став розглядати трубку, наповнену янтарного кольору соком, а тоді майже спорожнілий пластиковий пакет, який звисав з лампи над ліжком.

— То так годиться? — запитав Бен.

— Годувати його з пластикового пакета «Зіплок»? Чи ти про дірку в черепі, яку я затулила корком та свічковим воском? Цілком годиться. Усе за найвищими стандартами Клініки Мейо[107].