Та найбільше Гарпер здивувалася, побачивши там Керол, закутану в поношений рожево-жовтий халат, такий старезний, що кольори набули виснаженого, бляклого відтінку. Ці слова — виснажена, блякла — тією ж мірою пасували й самій Керол. Шкіра на лиці стяглася, від чого риси обличчя стали кістлявими, а в очах палав вогонь, якій не віщував нічого доброго.

Гарпер підтримувала Бена за поперек і допомагала йому, поволі кульгаючи, йти вперед. З його лівої щоки, лівого передпліччя, лівої руки та лівої сідниці стирчали скляні шпичаки. Джеймі йшла одразу після них, тягнучи пінопластовий термобокс, повний плазми. Додому вони принесли значно менше крові, ніж пролили деінде.

— Що? — запитала Гарпер. — Чому ви всі...

— Напад, — промовила Керол. — У батька стався напад. Поки тебе носило десь там, він тут залишився зовсім сам. Його серце спинилося. Він помер.

7

7

Пізніше Нік усе розповів Гарпер, частково жестами, частково занотовуючи на папері. Він був у лазареті від початку й аж до самого кінця. Саме він тримав Отця Сторі за руку, коли дихання старого урвалося.

Коли Гарпер вирушила з Беном у засідку на швидку, Нік почувався досить знервовано. Якимось незбагненним чином він передбачив, що має статися, і був переконаний, що хтось загине. Майкл Ліндквіст намагався його заспокоїти. Вони їли квасолю, запиваючи чаєм, і гралися в морський бій. По тому, як Нік позіхнув удруге, Майкл сказав, що час йому вже вкладатися. Хоча Нік і відмовлявся, мовляв, він зовсім не втомлений, але не минуло й п’яти хвилин, як він уже сопів на розкладачці, сусідній з дідовою.

Йому наснилося світло, що пірнало в темряву, світоч, що падав із синяви нічого неба. Смолоскип гримнув об землю за пагорбами, морок осяяло червоним спалахом, і весь світ довкола затремтів і задеренчав, наче заховане під зеленою травою риштування зненацька почало розпадатися на друзки. Нік підхопився на ліжку, але брязкіт лунав і далі.

Саме тоді він усе й побачив: голова Отця Сторі смикалася з боку в бік, а з кутиків рота стікали цівки піни. Усе ліжко Отця хаотично стрясалося. Нік рвонув до почекальні, де сидів на чатах Майкл, гортаючи примірник «Рейнджера Ріка», старший навіть за самого Ніка. Він стягнув Майкла з дивана і, потягнувши за собою в палату, підвів до ліжка Отця Сторі. Майкл завмер біля підніжжя ліжка, заклякнувши від шоку.

Нік оббіг розкладачку й витяг зі свого маленького ранця, де тримав одяг та книжки, найцінніший тієї ночі предмет: свисток. Він розчахнув вікно і дмухнув.

Однак на поклик відгукнувся не Пожежник, а Еллі та ще півдюжини Пильнувальників. Але до того, як вони прибули, Отець Сторі вже затих. Його груди перестали утруднено здригатися. Повіки вкрила сіра, хвороблива блідість. Нік тримав його за холодну кістляву руку з млявою обвислою шкірою, поки Майкл нестримно ридав, наче мале покинуте дитя.