Еллі промчала повз них обох. Пальцем вона прибрала піну та блювотиння Отцю з рота, приклала свої губи до його і вдихнула в легені повітря. Потім сплела пальці й стала гупати йому в груди. Робити серцево-легеневу реанімацію вона навчилася два літа тому, коли була стажером-вихователем у таборі Віндем. Навчання й захист проходила у Джона Руквуда. Тож у певному розумінні Пожежник таки відповів на посвист.

Вона докладала зусиль майже п’ять хвилин — безнадійно довгий мовчазний відтинок часу, який тягнувся цілу вічність, — тиснучи йому в груди й роблячи штучне дихання, поки присутня аудиторія дедалі більшала. Та лише коли прийшла Керол, проштовхнувшись крізь шторку з криком «Тату!», Отець Сторі закашляв, давлячись, і, втомлено зітхнувши, знову почав дихати самостійно.

«Тітка Керол прикликала його з тамтого світу», — написав Нік Гарпер.

«Його прикликала твоя сестра», — нашкрябала Гарпер у відповідь, але в серце їй закрався неприємний сумнів, що більшість людей думатимуть, як і Нік, приписуючи появі Керол своєрідне диво. Зрештою, вона й так щодня піснею відганяла від них смерть. А хіба в цьому є щось відмінне? Вкотре зіткнувшись зі смертю, озброївшись лише власним голосом, вона врятувала приреченого.

Гарпер провела біля Отця Сторі годину: зібрала трубку для харчування, якою годувала його через ніс, поставила чисту крапельницю, поміняла підгузок і наволочку, від якої тхнуло їдкою сумішшю блювотиння й крові. Пульс у нього був сильним, проте нестійким, раз по раз то підстрибуючи на кілька ударів, то вповільнюючись, лише щоб знову підскочити. Його бородате обличчя було сірим, майже безбарвним, з-під розтулених повік виглядали білки очей.

«Інсульт», — подумала Гарпер. Життя повільно вислизало від Отця. Раніше вона ще на щось сподівалася і в щось вірила, однак тепер ловила себе на думці, що навряд чи старому колись доведеться розплющити очі або всміхнутися.

Вона дістала пінцет, стерильну нитку, голку, бинти та йод і вирушила на пошуки Бена Патчетта. Надворі, випромінюючи бліде тьмяне світло, яке ідеально відображувало настрій Гарпер, зійшла ранкова зоря.

Бена вона знайшла біля Керол у почекальні. Він сидів однією сідницею на краєчку журнального столика, побоюючись всідатися іншою, і методично висмикував найбільші уламки скла з обличчя та руки, складаючи їх на купу: блискучу гірку скелець та закривавлених дрібненьких шпичаків.

Решта люду розійшлася, залишилися тільки Майкл та Еллі. Вони сиділи на дивані, тримаючись за руки. Майкл припинив плакати, проте на щоках у нього, там, де текли сльози, досі лишалися білі смужки. Джеймі спиралася на двері. Один бік її обличчя розпух, перетворившись на червоний набряклий синець.