Її внутрішня медсестра ідентифікувала ці ритмічні стискання як перейми Брекстона-Гікса, невеличку репетицію перед головною подією. Голову майбутньої матері заповнювали бридкі думки про передчасні пологи. Вона була на двадцять восьмому тижні. Таке цілком могло статися, особливо з жінкою, яка пережила всі мислимі різновиди стресу, стрілянину та бійню. Думка, що в неї можуть початися пологи — що маля почне народжуватися цієї ж миті — змусила її почуватися так, наче вона в ліфті, що падає, бо обірвалися всі троси.

Не встигла ще Гарпер себе накрутити, як перейми вщухли, залишивши всередині булькотливе відчуття, наче вона щойно вижлуктила банку холодної «кока-коли». У вухах стугоніла кров. На думку їй спало, що варто зателефонувати батькові вже сьогодні, розповісти йому про те, що на день народження вона планувала подарувати йому онука. Здавалося неймовірним, що батьки гадки не мали про її вагітність... не кажучи вже про те, що вона жива. Її мати зайшлася б пронизливим криком, буквально криком.

Нік спав на розкладачці, скрутившись клубочком і підклавши собі руку під щоку. Його Гарпер розбудити не боялася. Він би спав собі, навіть якби вона телефонувала біля його ліжка. Підлога була такою холодною, що на неї навіть боляче було ступати босими ногами. Вона відсмикнула шторку, щоб зазирнути до почекальні. Хлопчина, малий на ім’я Хад Лурі, якому часто випадало рибалити з Доном Льюїстоном, закуняв на дивані. Гвинтівка лежала поряд, на підлозі. Хлопець смоктатиме на сніданок камінь, якщо до лазарету вирішить завітати з перевіркою Бен Патчетт.

Гарпер зайшла у вбиральню і зачинила по собі двері. Всівшись на кришку унітаза, увімкнула телефон. Він мав менш ніж чверть заряду і лише одну поділку зв’язку. Вона дивилася на плаский дзеркальний і неймовірно блискучий екран секунд з десять, тоді набрала з пам’яті номер матері й натиснула кнопку виклику.

Телефон лунко засвистів, і це протривало секунди зо три. Пролунав запис голосу жінки, яка ображеним, звинувачувальним голосом проказала: «Номер, який ви набрали, не обслуговується. Перевірте правильність набраного номеру і спробуйте ще раз».

Тоді Гарпер спробувала набрати номер батька. З телефону долинули уривчасті гудки, наче хтось надсилав їй повідомлення, закодоване азбукою Морзе. А далі пролунало таке страхітливе люте мекання, що довелося урвати дзвінок.

На думку спало надіслати листа електронною поштою. Вона натиснула на позначку браузера, щоб увійти в свій gmail-акаунт. Майже не дихаючи, Гарпер чекала, коли з’явиться віконце для логіну. Цього так і не сталося.