Натомість її скерувало на домашню сторінку «Ґуґл». Тільки тепер вона була інакшою. Замість великої порожньої білої сторінки зі словом «Google» посередині вона потрапила на сторінку зі словом «Goodby» замість нього. Під написом — пошуковий рядок і дві знайомі кнопки. Коли Гарпер востаннє користувалася «Ґуґлом», на одній з кнопок був напис «Пошук Google», а на іншій — «Мені пощастить». Тепер на вкладці ліворуч було написано «Наш пошук скінчено».

На вкладці праворуч значилося: «Нам дуже щастило».

З незрозумілої причини (може, Гарпер ще й досі не оговталася від різкого нападу переймів) від попсованої таким чином сторінки «Ґуґл» долоні в неї вкрилися потом і вона відчула тривогу. У неї було передчуття, що нічого доброго зі спроби пошуку не вийде, однак вона все одно надрукувала «Google Mail» у пошуковому рядку і натиснула «ШУКАТИ».

Замість того, щоб вивести результати пошуку, слова, які вона надрукувала в пошуковому рядку, зашипіли, почорніли й розсипалися на піксельний попіл. Над обвугленою купою крихт майоріли чорні цівки цифрового диму.

Дурнувато було б заплакати через те, що «Ґуґла» не стало, але тієї миті Гарпер почувалася за крок від того, щоб заплакати. Уявити, що «Ґуґлу» може настати кінець, було так само важко, як уявити собі падіння веж-близнюків. Принаймні й те, й те здавалося невід’ємною частиною культурного ландшафту.

Річ, можливо, була зовсім не в «Ґуґлі», а в тому, що він уособлював: усі ті хороші, розумні, мудрі творіння, які тепер вислизали, тонули в минулому. Вона сумувала за смс-ками та телебаченням, «Інстаґрамом» і мікрохвильовками, гарячим душем і шопінгом, а ще ласим арахісовим маслом. Гарпер задумалася, чи залишилися взагалі ще люди, які вирощують арахіс, і від цього на душі стало паскудно. Проковтнувши слину, вона відчула присмак сліз. Усього цього їй дуже бракувало, але найдужче вона сумувала за матір’ю, батьком і братом. Вперше вона дозволила собі безборонно подумати про те, що, можливо, нікого з них більше не почує і не побачить.

Розбудити раптовим плачем Пильнувальника в почекальні Гарпер не хотілося. Вона затиснула телефон у долонях, затулила собі пальцями рота й зціпила зуби, чекаючи, коли на душі переболить. Врешті, впевнившись, що опанувала себе, Гарпер поцілувала екран і тихо промовила: «З днем народження, тату», а тоді вимкнула телефон.

Повернувшись до палати, вона заховала телефон у стелі, поряд з нотатником. А тоді ковзнула під ковдру й тихенько проплакалася в подушку.

Вже невдовзі дівчина заспокоїлася, відчувши сонливість і затишок. Маля притисло до жорсткої, жилавої стіни своєї в’язниці тендітну ручку з розчепіреними пальцями — вона була певна, що відчуває дотик пальчиків, — немов намагаючись втішити її, ніжно погладжуючи зсередини. Гарпер притисла свою долоню до його. Їх розділяло менш ніж півтора дюйма тканини.