— Про язики полум’я я чула, — м’яко промовила жінка. — Але не про руки.
Гарпер похитала головою. Мову їй геть відібрало.
Пожежник розчахнув дверцята кабіни й перемкнув машину на задній хід. Ляснув, туго напинаючись, буксирний ланцюг. Шини пожежної вантажівки закрутилися, задиміли, а тоді поволі потягнули фуру з контейнером убік, під акомпанемент скреготу металу.
Коли ваговіз було усунуто, Гарпер вперше змогла побачити дорогу, що тягнулася вперед. Менш ніж за двадцять футів від фури шматок шосе поглинув кратер завбільшки з компактне авто. Трохи далі був
— Відтепер рухатися будемо потроху, — промовив Пожежник.
Щодо цього він помилявся.
16
16
Джон скерував вантажівку в об’їзд великих потрощених ям на дорозі, під’їхав до поваленої модрини, а тоді зупинився знову. Гарпер та інші навіть не стали завдавати собі клопоту залазити до пожежної, натомість ідучи за нею пішки. Небо над ними хмарилося, наче ось-ось мало задощити, та тільки цього не станеться, і колір у хмар був неправильний. Забарвлені в оранжево-рожевий, вони наче були підсвічені заходом сонця, хоча надворі стояв полудень. У повітрі зависло статичне відчуття на кшталт того, що виникає напередодні грози. Від тиску барабанні перетинки у Гарпер неприємно пощипувало.
Пожежник причепив буксирувальний ланцюг до поваленого дерева і здав вантажівкою назад. Пролунав гучний тріск. Пожежник вигадливо вилаявся.
— Чула, що він сказав?
Джон зістрибнув з кабіни. Ланцюг відірвав од дерева десятифутову гілку.
— Ланцюг треба довкола стовбура обв’язати, — порадила Еллі. — Або воно на шматки ламатиметься.
Поки Еллі з Пожежником в’язали трос навколо середини дерева, Нік сидів на задньому бампері вантажівки з Рене та Гарпер.
— Пограймо в гру, — запропонувала Рене. — Двадцять запитань. Хто хоче бути першим?
Гарпер перекладала. Нік відповідав жестами.
— Він хоче знати, чи це тварина, чи овоч, чи неживий предмет.
— Неживий. Начебто. Лишенько. Не дуже добре почали.