— Мені здається, ти не зовсім мене зрозумів. На мосту дещо сталося. Ми ледь усе не просрали. Кіт вискочив. Я злякалася, що його помітять і вирішать ретельно обшукати вантажівку. Тож я вилізла, щоб забрати його, і там у будці була камера. Вони мають відео, на якому видно, що ти перевозив пасажирів без квитків.

— Якщо вони взагалі сядуть його переглядати, — відказав Джон. А тоді обернувся до неї і додав: — А я ж казав, що брати кота — помилка!

— Є взагалі ще якась фраза, яку ти любиш більше, ніж «А я ж казав»? — Саме так полюбляв казати Джейкоб. Гарпер зовсім не імпонувала ідея, що Джон міг бути бодай чимось подібний до Джейкоба. Від самої цієї думки їй відчайдушно кортіло щосили зацідити йому по пиці.

Пожежник, набравши в оберемок сушняку, розвернувся і попрямував крізь чагарник назад до дороги.

— Вони нікого по нас не пошлють, — врешті мовив Джон. — Нью-Гемпшир ізольовано — тепер це справжня поліцейська держава. Вони не можуть нікого за нами послати. Не дозволять собі ризикувати. Будь-хто з відісланих за нами може вирішити не повертатися, та й годі. Одвічна проблема поліцейських держав. Наглядачі — теж в’язні, і більшість з них це добре розуміють.

Увесь той час, поки Джон читав їй нотації, він дивився Гарпер у вічі — і саме тому вона знала, що він сам у це не вірить.

Пожежник виліз на підніжку і почав пхати гілля у задимлене цеберко. Він досі підживлював полум’я, коли Нік вийшов з-за сосон.

«Нащо у вантажівці відро, повне жарин?» — жестикулюючи, запитав Нік.

Гарпер довелося показувати йому все на пальцях:

«Це сувенір, частинка вогнища, яке він любив».

«Він на всю голову довбанутий, — промовив Нік. — Іноді я це забуваю».

«Думайте, що говорите, молодий чоловіче, бо я вам вимию руки з милом».

«Ха-ха-ха, — відказав Нік. — Дійшло. Як кумедно. Усі люблять жартики про глухих. Навіщо Бог зробив пердіж смердючим? Щоб глухі люди теж могли ним насолодитися».

Коли вони виїхали назад на шосе I-95, Пожежник висунувся з вікна і знову закалатав у дзвоник, сколихнувши мертву тишу.

13