Гарпер жбурляла вогнем знову і знову. Дзеркальце біля пасажирського сидіння снігоочисника спалахнуло, розчинившись у блакитному полум’ї. Наступна вогненна блискавиця вразила сам ківш, на мить перетворивши його на мілке корито, в якому тріскотіло біле розжарене полум’я. Коли вона вергнула вогонь вчетверте, куля завихляла, наче кручена подача пітчера, а тоді поцілила в переднє колесо з пасажирського боку. Шина спалахнула, перетворившись на вогненний обруч.

— Можеш його засліпити? — запитав Пожежник.

— Що? — перепитала Гарпер.

— Засліпити. На якихось десять секунд. Уже, якщо можна. І, заради Бога, застібни клятий пасок безпеки.

Жили на Джоновій шиї випнулися. Губи скривилися в гидкій гримасі. Вантажівка мчала пагорбом, прямуючи до шляхопроводу. Пожежна машина наскочила на якесь попередження — жовтий ромбовидний дорожній знак — і відкинула його вбік. Гарпер не встигла роздивитися, що було на тому знаку, до того, як Пожежник запустив його в повітря.

Завдавати собі клопоту з ременем вона не стала. Однаково годі було застібнутися так, щоб і далі вихилятися з дверцят, та ще й поцілити полум’ям прямісінько в Джейкоба за кермом. Вона вистромила голову в спекотне полудення, зиркнувши на «фрейтлайнер». З-за вкритого павутинням тріщин скла на неї дивився Джейкоб. Усі тріщини тягнулися від єдиного отвору — куля пройшла ледь правіше від місця, де він сидів. Гарпер спало на думку, що тієї ночі в церковній вежі ще трохи — і Джеймі Клоуз прострелила б Джейкобу легеню.

Гарпер перевела подих і жбурнула жменю полум’я. Вогонь поцілив у лобове скло, в самісінький отвір від кулі. Полум’я порснуло, розтікаючись тріщинами та виплітаючи павутиння з вогню. Вогненна дрібка просочилася крізь отвір, і Джейкоб сіпнувся, відвертаючи голову набік. Гарпер здалося, що на якусь мить він заплющив очі.

Вона обернулася, щоб поглянути на дорогу, й побачила, що ніякого шляхопроводу попереду нема. «Рух заборонено» — ось що було написано на помаранчевому попереджувальному знаку. Споруда моста обвалилася посередині, на тридцять футів довкола було саме провалля, з уламків потрощеного бетону стирчала арматура. Останньої миті до Гарпер дійшло, що вона й досі не пристебнулася.

Джон щосили вдарив ногою по гальмах, вивертаючи кермо вбік, різко звертаючи від кручі попереду.

На мить усе повисло на волосинці. Пожежна машина крутнулася вбік, шини зарипіли, почулося пронизливе ниття гуми. З-під шасі повалив чорний дим. Гарпер відчувала, як вантажівка поривається перекинутися. Джон усім тілом навалився на кермо, силкуючись утримати його. Вантажівка далі ковзала убік, здригаючись, немов відбійний молоток. «Я таки втрачу цю дитину», — подумала Гарпер.