— Ти де взялася? — запитала Гарпер. — Як ти вибралася?

Безтямним поглядом вона зиркнула повз дівчину: десь за півмилі від них краєм шосе підтюпцем біг Нік, ведучи за руку Рене.

— Та ми й не залазили, — відповіла Еллі. — Не встигли. Рене заштовхала нас у рівчак, щойно ми з Ніком дісталися заду вантажівки. Не встигла я озирнутися, як ви з Джоном уже рушили без нас. А де Джон? Де...

Говорячи, Еллі зазирала за Гарпер, прагнучи роздивитися щось у проваллі. Гарпер схопила її за руку і відтягнула геть, перш ніж дівчина встигла зазирнути за край.

— Не дивись. Я не хочу, щоб Нік туди дивився, і ти теж не дивися. Стійте тут і не наближайтеся, хіба тільки я покличу.

Гарпер кортіло припустити бігом, але неї дні біганини скінчилися ще кілька тижнів тому. Натомість у дівчини вийшло кумедно, по-вагітному, пуститися підтюпцем, тримаючись за живіт. Вона перелізла через поруччя і з’їхала насипом донизу, на своєму вагітному огузку, хапаючись долонями за траву, щоб пригальмувати спуск.

Знизу було дорожнє полотно, поділене смугою: одне шосе прямувало на схід, інше — на захід. На асфальті хлюпало й розтікалося вогненне озеро. Шалена думка вразила Гарпер: «Бензин, це бензин горить, зараз усе вибухне». Вона оминула полум’я і дісталася переду вантажівки.

Крізь лобове скло все було видно: розтрощене, воно провисло на рамі досередини. Джон звісився збоку, досі пристебнутий до сидіння, голова похилилася на праве плече, з волосся й носа скрапувала кров. Але все-таки живий. Гарпер бачила, як підіймаються й опускаються його груди.

Проте як витягти Джона звідти, вона поки не знала. Гарпер була надто вагітною, щоб вилізти до водійських дверей, наразі обернених до неба. Протиснути рештки лобового скла всередину без інструмента їй не вдасться, та й вона боялася, що розбите скло може посипатися на Джона.

«Драбина», — спало на думку Гарпер. Не та велика, що прикріплена до даху, а одна з менших, складених у задньому відсіку.

Вона перестрибнула через довгий струмок вогню (а що взагалі горіло? з запаху не схоже було на бензин) і попрямувала до заду вантажівки. Усі відсіки були розчахнуті навстіж, тож вона обережно ступала по розкиданому довкола конструктору з сокирищ та ломів. Гарпер квапилася й ледь не наступила на кота, відсахнувшись, коли тварина завила на неї.

Гарпер спохопилася й відступила на крок назад. Містер Трюфель зиркнув на неї. Нефритові очі тварини застилав шок, хутро наїжачилося. Виходить, Рене встигла забрати від вантажівки усіх, крім нього.

— Бідолаха, — промовила Гарпер, присідаючи й тягнучись до тварини. — Боже, як же тобі вдалося вижити? Уявляю, скільки з твоїх дев’яти життів тобі довелося на це витратити.