Джим вислухав його, проте відповідати не став.

— Попіл! — вигукнув Пожежник, перекрикуючи гуркіт автомобіля. — Якщо не контактувати з попелом, то турбуватися нема про що!

— Це одна з теорій, — відказав Джим.

— Це ніяка не теорія, це факт! — відрізав Пожежник.

— Ти біолог, чи що?

— Викладав раніше в УНГ.

— Впевнений, вони будуть раді вислухати вашу думку! — гукнув у відповідь Джим. — Знайдуть вам чим зайнятися.

З тону чоловіка Гарпер не втямила, кепкує він чи говорить серйозно.

Коли вони ще були на шосе, небо огортали тьмяні рожевуваті сутінки. Але тут, у затінку дерев, в усій своїй величі панувала повноцінна ніч, теплою пітьмою розповзаючись поміж сосон. Крізь просвіт у деревах Гарпер помітила гирло річки — дзеркально-чорна водна гладінь тягнулася під рум’янцем неба. Удалині було видно розсип електричних вогників: десь там ховалося містечко.

Пожежник знову нахилився вперед.

— У вас досі є електрика. А як щодо мобільного покриття? Мені цікаво, як усім тим людям вдалося повідомити вам про наше прибуття.

— Ми дуже вдячні всім, хто поділився з нами їжею! — вигукнула Рене.

Гарпер була вдячна усім тим, хто виставляв для них їжу, але тільки не тому, хто вирішив, що може позбутися зіпсутої болонської ковбаси, згодувавши її вагітній жінці. У шлунку немов роїлися черви.

— Ага, подекуди електрика лишилася. Правда, з перебоями, і то часом довгими. Мобільного покриття немає, але на Мачіазі є справна наземна лінія. Про це губернатор потурбувався, а з тими, що живуть подалі, ми тримаємо зв’язок по радіо, — Джим міркував якусь мить, кермо під рукою легенько вібрувало, а тоді повів далі: — Нині люди з півдня прибувають зрідка. Шлях ще перекритий пусткою. Нових людей взагалі прибуває обмаль, та навіть коли це стається, то найчастіше мандрують вони з півночі. З Канади.

— Скількох ви вже врятували? — запитала Гарпер. Вона подумала, що розмова може відволікти її думки від нудоти, яка все дужчала.

— Шістсот дев’яносто чотири людини: чоловіків, жінок і дітей, — виголосив Джим. — А з вами то вже буде шістсот дев’яносто дев’ять. Ой, ні, рівно сімсот буде, разом з дитям! Про дитя забувати не можна!

— Нам треба буде поговорити про це, — сказала Гарпер. — Щодо його опікунів, якщо він народиться здоровим.

— Тобто?

— Медичної літератури я вже давненько не читала, та з того, що чула востаннє, випливала гіпотеза, що діти, яких народили заражені лускою матері, самі навряд чи будуть інфікованими.