Тео також зазначив, що Еммі панікувала. Вона була непричетна, не знала, що сталося. У ту халепу її втягнула Бетані, а не Джеймс Фінлі. Усе відбувалося надто швидко.

І тепер я обмірковувала ймовірність, що на Бетані напали деінде й навмисно перенесли її сюди, до лісу, з якоюсь метою. Зовсім недалеко від місця роботи Девіса Кобба. Покидька Кобба, що надокучав мені своїми телефонними дзвінками, як вважала Еммі. І недалеко від Бетані, такої схожої на мене, що Еммі була готова зробити з неї Лію Стівенс. Анонімний дзвінок надійшов значно пізніше й пов’язав Кобба з місцем злочину. Дзвінок був зі школи – звідти, звідки могла телефонувати я. А Еммі була б тоді ні до чого не причетною.

Я дісталася до свого будинку за мапою на екрані телефону, навпростець.

Її ланцюжок, знайдений на задньому ґанку. Ось, звідки все почалося.

Вона цілими днями спостерігала за лісом. Збентежено вдивлялася в дерева. Непокоїлася через Бетані?

Якщо Бетані вбила Джеймса Фінлі, бо він забагато знав, то наступною мала би бути я? Зрештою, я була єдиним свідком, який знав, що машина в озері належала Еммі. Бетані мала моє посвідчення особи, підпис, біографічні дані. Еммі обіцяла їй допомогти й через вісім років з’явилася в Бостоні, щоб розшукати мене. Щоб заволодіти моїм посвідченням, біографічними даними, забезпечити новий старт для Бетані. І я в результаті поїхала з нею, просто до Бетані. Цікаво, чи Бетані побачила ще одну нагоду? Як з Джеймсом Фінлі на дні озера – його зникнення ніхто й не зауважив.

Ланцюжок на задньому ґанку, остання частинка, що від неї залишилася.

Востаннє, коли я її бачила, Еммі пильно стежила за лісом біля дому.

Боялася, що хтось має звідти з’явитися? І таки з’явився?

Я відімкнула задні двері, ввійшла в коридор – Еммі заколисує звуками своїх кроків. Зупинилася біля її кімнати, зазирнула всередину. Дійшла до вітальні, постояла перед великими скляними вікнами й перейшла до кухні. Бетані вдарили чимось у скроню. Я уявляла дерев’яну битку, поліно. Поки Кайл не сказав, що її вдарили каменем. Додж стверджував, що знаряддя злочину ще не знайшли.

Раптом у мене ноги помліли. Я нахилилася до столу, втупившись у садового гнома з його мовчазною усмішкою. Фігурка з каменю, облуплена знизу фарба…

Я взяла гнома обіруч за капелюха, перевернула й оглянула знизу. Шматок червоного пальта відколовся біля основи. Дно вишкрябане. Я пробіглася пальцями по заглибинах і подряпинах; слабкий, ледь чутний запах відбілювача.