— Ой Мартохо, — прошепотів, — хто кого любить, той того й голубить.

Зрештою Мартоха так палко пригорнулась до тракторозавра Хоми, що його наскрізь наче солодким струмом пронизало — й від того струму став працювати двигун внутрішнього згорання, потривоживши тишу ночі голосним гуркотом.

— Самозапалювання від нашого стиску! — скрикнув Хома, який багато чого звідав од жіноцтва, але такого ще звідувати не доводилось. — У мене тремтить уся ходова частина.

— Й моя ходова частина тремтить, — зізналась Мартоха.

— А що коїться з муфтою зчеплення!.. Як не полапаєш, то не взнаєш.

Але муфта зчеплення була так далеко, що з кабіни рукою не дістати й не помацати, тому-то, звісна річ, Мартоха повірила своєму Хомі на слово, що й справді з муфтою зчеплення діється щось небувале. Не владаючи собою, припала до вуст коханого тракторозавра, той відповів таким довгим і знетямленим поцілунком, що жінці страшно стало. Авжеж, стало страшно, бо мотор аж заревів, та й ніколи ще Мартоха не цілувалася з жодним тракторозавром у світі, не відала, до якої халепи можуть призвести такі поцілунки. Отож відштовхнулась ліктями від його грудей — і геть шаснула з кабіни!

— Жінко! — озвався Хома чи то голосом людським своїм, чи то ревом двигуна, бо вони злились воєдино, вичарувавши тембр не земного, а потойбічного звучання. — Чого втекла, а йди-но сюди...

— Страшно, Хомо, я наче та миша, для якої й кішка звір.

А що Мартоха справді боялась підступитись до Хоми, то вражений любов’ю тракторозавр, хвацько крутнувши кермом, посунув на жінку. Осяяна яскравим світлом фар, вона якусь мить стояла сполотніла й закам’яніла, потім злякано позадкувала, не спускаючи сполоханого погляду з грізного тракторозавра.

— Жінко, якого врага бояться! — рокітливим машинним тембром гримів Хома. — Хіба ти за моєю головою запропастила вік молодою? Обійму і поцілую — до стовпа не приревную.

Мартоха, облита тремтким електричним світлом фар, уже до самого ґанку відступила, вже й на східці скочила, вже й за поріг, уже й двері зачинила зсередини.

— Мартохо! — ревнув тракторозавр Хома, аж шибки забряжчали у вікнах. — А чого ти від чоловіка зачиняєшся? Чому до хати не пускаєш?

— А хай Господь милує, щоб я такого на поріг пустила! — долинуло з-за дверей.

— Мартохо, не гніви мене, до сказу не доводь, бо чи головна передача поламається, чи вал відбору потужності не витримає. Я хоч і залізний, та не весь!

Проте, злякавшись, клята Мартоха й не думала відчиняти. Тракторозавр Хома погрожував і двері висадити, й вікна вибити, їздив із одного причілка до другого, присвічував жаским світлом фар, чадів задушливим димом із вихлопної труби, потрощив черепок, із якого кури пили воду, обчухрав стовбур вишні, проте Мартоха як затялась! Сусіди й уваги не звернули на той гамір у дворі грибка маслючка, міркуючи, що тракторозавр добряче перепився, як то, либонь, із тракторозаврами водиться, отож Мартоха й злякалась його кулаків, не пускає до хати.